ВІТАЮ, СОНЕЧКА!!!

Усім мирного та вдалого тижня!

Запрошую на знижку, яка сьогодні діє на другу частину дилогії, "Морок. Повірити у неможливе". 

Історія Нестора та Злати, — це любовний роман, наповнений інтригами, побаченнями наосліп, справжніми почуттями, романтикою та шаленою пристрастю.

Уривок.

Два місяці по тому, як Нестор відкрив своє обличчя перед Златою.

Нестор.

Романов швидким кроком піднявся на гору до Злати. Вона останні кілька днів почувалася не дуже. Скаржилася на біль у шлунку. Сьогодні вставши, навіть не чіпав її, адже вона пів ночі крутилася без сну.

Зараз владнавши всі термінові справи, біг до неї, адже дуже хвилювався.

Увійшов у спальню, тілом пробігся холод. Злати ніде не було. Кинувся до санвузла, з полегшенням видихнув. «Вона тут». Різко оглянувшись, дівчина налякано глянула на нього, і щось заховала за спиною.

Нестор примружився, і увійшов в санвузол зачинив, та замкнув двері. Заклавши руки на грудях сперся об них.

— Королево, у нас таємниці? — Невдоволено запитав.

Злата дивилася на нього, великими, наляканими очима, й збентежено кліпаючи довгими віями.

— Ні. — Розгублено промовила.

— Тоді, що там у тебе? — Напружено допитувався Нестор. Йому не подобалося, що його наречена щось приховує від нього.

— Я... Це... — Знову розгублено не чітко говорила. Ледь не плакала.

— Злато! — Холодно покликав чоловік закликаючи її не тягнути.

Бачив як вона зблідла. Здогадувався, щось не так, але, що, збагнути не міг. Дівчина нервово покусувала губи.

— Я... — Знову замовкла.

Її поведінка лякала. Не знав, що думати. Але відступати не збирався.

— Можеш нічого не говорити, просто покажи, що заховала.

Кілька хвилин дівчина налякано дивилася на нього, а тоді шморгнувши носом, простягнула йому якусь не широку смужку, «Це ж тест на вагітність». Нестор пильно глянув на неї, з лівого ока скотилася сльоза. Чоловік був спантеличений. Погляд автоматично стрибнув на тест, «Дві смужки». Серце забилося часто, часто. «Омріяних дві смужки». Він так хотів дітей раніше, а тепер з нею тим більше. «Це ж щастя». Не розумів її сліз.

Кинувся до неї, обережно полонивши у своїм полоні.

— Чому ти плачеш, королево?

Злата підняла на чоловіка очі повні сліз, і зірваним голосом прошепотіла.

— Я гадала, ти будеш проти.

— Моя божевільна, як я можу бути проти? Це моя мрія, я завжди хотів дітей, та якось не склалося. — Підхопив її на руки, змусивши обняти його торс довгими ногами. — Я щасливий, моя королево. Божевільно щасливий. — Збуджено шепотів. — Ти не уявляєш, яке це щастя взяти своє дитя на руки. Скільки я про це мріяв та уявляв, і ось нарешті...

Знижка тут...

Приємного читання!!!