Єдина знижка в передплаті

Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні діє ЄДИНА знижка в передплаті на роман “Серце Лева”!  

Анотація:

Він — некоронований король їхнього міста. Король Лев. Холодний, безпринципний, самотній і байдужий до людей. Той, хто оцінює все вигодою і грошима. Тільки ж принципи можуть змінитися, коли в його замку з'явиться незнайомка.

Вона — наймолодша дочка в родині шляхетного походження. Та, котру всі зневажають через її захоплення. Єдина, хто береже правду, яку інші розтоптали й викинули. Чи здатна вона стати королевою і підкорити серце Лева? Або ж замість королеви її чекає доля покірної рабині? Від відповідей на ці запитання залежить не лише її власне майбутнє…

Уривок з книги:

— Яку скульптуру хочеш?

— Нехай це буде щось в античному стилі. — Лев потер підборіддя, замислився. — Скажімо напівоголена Венера, Афіна чи які там ще є богині. Тільки… Зліпи її з себе.

— З себе? — Орися ах охнула від подиву. — Ти хочеш, щоб моя оголена скульптура стояла в нашому саду?

— Хочу. В ту частину саду гостей не пускатимемо. Я сам дивитимусь. Це може бути бюст з голими грудьми чи ти в повен зріст… Це вже на твій розсуд. Я гарно заплачу!

Орися глянула на свого чоловіка спідлоба. Він наче говорив серйозно, але без своєї жорсткої манери роздавати накази.

— Ти не жартуєш? — перепитала про всяк випадок.

— Ти часто чуєш від мене жарти?

Вона мотнула головою.

— Гаразд тоді, я спробую.

— Впевнений, вийде чудово.

— Але! Якщо вийде, тебе оголеним я теж зліплю! Скажімо… в образі Пріапа!

Лев примружився. Сказав обережно, з підозрою в голосі:

— Не знаю, хто такий Пріап, але сподіваюся, ти це зараз без якихось хитрощів говориш. У нього ж нема рогів на голові чи чогось такого?

— О, ні-ні, рогів точно ні!

Орися запевнила вдавано серйозно і швидко відвернулась, закусивши губу, щоб не розреготатись. Головне, щоб він не шукав Пріапа у Вікіпедії.

Вона пішла по периметру своєї нової майстерні. Розглядала кожен куточок з захватом і кидала короткі вдячні погляди на свого чоловіка. Момент був настільки чарівним, що з душі рвалися подяки й зізнання, але їх перебив смартфон у кишені халатика, який вона прихопила з собою в останній момент.

— Це Адріана, моя двоюрідна сестра. — Орися скривилась, глянувши на смартфон. — І чого їй треба?

— Напевно, хоче привітати тебе з виставкою. Візьми слухавку.

Орися відповіла на дзвінок і одразу ввімкнула гучномовець, хотіла, щоб Лев теж сповна почув виставу цього цирку під назвою “Дружна родина Карпінських”.

— Привіт, Орисю! — перебільшено весело вигукнула сестра. — Як ти? Бачила, в тебе скоро виставка! Вітаю! А ми тут зі Світланкою сидимо, каву п’ємо в центрі. Ти де? Не хочеш до нас приєднатись?

— Привіт. Я вдома. Дякую за запрошення, але я не можу. Зараз трохи завантажена з цією виставкою. 

— Так-так, розумію. Може, тоді зустрінемось після виставки? Посидимо, поговоримо…

Орися закотила очі під лоба, а тоді глипнула на Лева, очікуючи від нього підтримки чи підказки. Він кивнув, а тоді прошепотів тихо, так, що фактично прочитала по його губах:

— Запрошуй їх до нас.

— Сестричко? — гукнула зі слухавки Адріана.

— Я тут. Я подумала… Приїжджайте в гості до мене після виставки. Покажу вам дім, напевно, на весіллі ви ж не були всередині?

— Звісно! — кузина так заверещала, що навіть Лев, стоячи за кілька метрів, прикрив вухо.

Вони домовились про зустріч, обмінялися ще якимись ввічливими фразами, а тоді Орися з полегшенням розірвала дзвінок.

— Навіщо вони нам тут? — скривилась.

— Можеш усіх своїх родичів почергово запросити. Найближчим часом до тебе буде підвищена увага. Усі захочуть перемити тобі кісточки. Нехай подивляться і заспокояться.

Вона й сама розуміла, що це розумно — показати себе щасливою, коханою, задоволеною життям. А дорога сімейка хай вже вирішує — захлинутися від заздрості чи проявити хоч трохи радості.

— Моя родина — це люди, яких я б воліла уникати. Але так, напевно, правильно. Я нажену на них депресію своїм щастям, й вони самі мене уникатимуть. — Орися поклала смартфон на стіл і потерла раптово спітнілі долоні. Несміливо глянула на свого чоловіка. — До речі, про сім'ю. Я хотіла тебе дещо спитати. Тоді за вечерею дід говорив про дітей... Як ти взагалі ставишся до дітей? 

Лев засунув руки в кишені, повільними кроками наблизився до неї. Орися сперлась стегнами на стіл і аж нахилилась назад, коли він підійшов упритул.

— Я хочу дітей. З тобою. Але не думаю, що ми мусимо кудись поспішати. Краще якщо ти народиш у більш зрілому віці, коли по-справжньому цього хотітимеш.

Вона кивнула, розуміла, чому відповів саме так. Після того, як дізналась про ранню вагітність його матері, дивно було б почути іншу відповідь. Але зараз її цікавило не це.

— А чисто теоретично… Якщо дитина буде не рідна. Ти міг би всиновити дитину?

— Чисто теоретично всиновити не складно. Чи зміг би полюбити — не знаю.

Лев говорив виважено й серйозно, а вона не здогадувалась, що він розуміє, до чого ведуть її запитання.

— А якщо дитина… особлива? Ну, твоя або всиновлена. Ти міг би…? Що б ти робив?

Читайте книгу тут!

***

З цією історією раджу почитати такі мої книги:

❤️ “Не хвойда”

❤️ “Його тиха мрія”

❤️ “Твоя згідно з пунктом три”

Нагадую:

Найсвіжіші новини щодо друкованих книг, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці