Вітаю, мої любі читачі!)

Одного разу героїня цього роману закохалась у чоловіка, який здався їй ідеальним. Ці двоє навіть одружились, хоча рідні не були від цього в захваті. Мало того - усіма силами протистояли цьому шлюбу. Врешті решт рідні досягли свого - закохані розбіглися. Але справжнє кохання не терпить свавілля та обмежень. Воно знаходить інші шляхи, щоб об'єднати серця.

Знову? Ідеальний чоловік

ФРАГМЕНТ

Симпатичний незнайомець вже сідав поруч, а Ліна потягувала коктейль і розглядала його.

Вона не помилилася — це був саме той типаж, який колись звів Ліну з розуму. Його харизма обволікала, однак не проникала крізь її пори. Але ж минулого разу вона теж не одразу зрозуміла, що вже в полоні. Хоч би що там було раніше, зараз саме ілюзія захисту від чар допомогла Ліні розслабитися і навіть дозволити собі посміхнутися у відповідь на чарівну посмішку.

— Нестор Лех, — представився чоловік, а потім додав у відповідь на здивований погляд Ліни: — Польське коріння.

— Ліна.

— Приємно познайомитися. У вас дуже гарне ім'я.

Банально? Що з того? Вони ж розважаються.

— Спасибі. У вас теж нічого.

— Так, мені говорили. — Напевно, шанувальниці. Група підтримки, чи щось подібне. Як же Ліна все це ненавиділа! Колись, звичайно. Зараз їй немає до цього діла. — Знаєте, вас неможливо не помітити, Ліно. Ви дуже відрізняєтеся від присутніх.

— Це комплімент чи навпаки?

Нестор знову посміхнувся, і Ліна мимоволі замилувалася красиво окресленим ротом. Навіть подумала: як воно — відчути його губи на своїх? Чи це замість неї думає алкоголь?

— Кажу ж, що відрізняєтеся. Не хочете потанцювати?

Ліна поглянула на танцмайданчик, помітила, що голова Еріки вже спочиває на плечі партнера, і похитала головою.

— Ні, але за запрошення дякую.

Вона дуже сподівалася, що Еріка не наробити дурниць. Здається, Віталік дістав подругу сильніше, ніж зазвичай.

— Шкода. — В голосі Нестора прозвучали щирі нотки. І взагалі, він виглядав непоганим хлопцем. Принаймні таким, який, мабуть, міг би викликати в Ігоря почуття ревнощів. Ось тільки чи потрібно їй самій, щоб Мартич ревнував? Вони так давно разом — дві ночі в тиждень, що Ліна перестала розуміти, що відчуває до свого коханця. Можливо, зустріч з Нестором — саме те, що їй потрібно, щоб розібратися у своїх почуттях? Напевно, хлопець щось прочитав по її обличчю, бо несподівано поцікавився: — Може, зустрінемося десь за межами клубу?

— Сьогодні? — здивувалася Ліна.

— Не обов'язково, якщо вас це лякає. Завтра, наприклад.

Вкрадливий голос немов провокував на «Ну-бо! Слабо?»

«Завтра вихідний. Чому ні? Тим більше, що ніхто не очікує від тебе вірності».

— Лех, тебе Максимович шукав, — пролунало поруч, і Ліна забула, про що думала. Одразу захотілося опинитися десь біля вентилятора чи під кондиціонером.

«Бійся своїх бажань. Ти практично у центрі смерчу. Навіщо тобі вентилятор?»

— Скажи, що ти мене не знайшов. Лука, бачиш, я зайнятий.

— Я ж не сліпий. Іди, кажу.

Навіщо вона повелася на вмовляння Еріки? Чому волейбольна «шишка» народилася саме в цей день?

Ліні навіть погляд переводити не довелося. За тим, як віддалявся Нестор, вона не стежила, а ось присутність Луки, який без дозволу займав його місце, тобто місце Еріки, відчувала кожною клітинкою свого тіла, яке раптово перетворилося на мегаорган відчуттів. Всіх відчуттів. Приголомшлива реальність гучною пульсацією віддавалася в вухах.

І все ж правильно вона вчинила, коли не стала чекати повернення чоловіка зі спортивних зборів, щоб подати заяву на розлучення. Уникла непотрібних розмов і можливих домовленостей. Ну, це вона по дурості, майже дитячій наївності думала, що її будуть вмовляти не розривати стосунки. Сподівалася, що почуття, які зв'язали їх, не вигадані буйною романтичною уявою. Однак чоловік дуже швидко підписав документи й відіслав їх назад поштою. Поштою!

«Тішся, що це сталося раніше, аніж пізніше».

Ліна відірвала погляд від яскравих, немов зелена конюшина, очей і попросила у бармена, що регулярно поглядав у бік танцмайданчика, ще одну порцію коктейлю. Хлопець точно Еріку видивлявся. Без варіантів.

— Тобі вже вистачить. Не пий більше, — Лука відсунув від неї стакан.

— Дівчинка, яку ти знав, давно виросла, Барле. Скільки хочу, стільки й п'ю.

Ліна простягнула руку, щоб з чистої впертості взяти коктейль, але натрапила на пальці Луки, який, мабуть, збирався відсунути стакан ще далі. Зіткнення тривало лише мить, але напруження досягло нестерпних вольтів. Ліна відвела руку.

Різко вийшло, ну і нехай. Невже це назавжди — ось така безглузда реакція саме на цього чоловіка? Може її спіткала якась патологія? Щось на кшталт алергії? Тоді точно краще триматися від нього якомога далі.

Куди спокійніше спілкуватися з Ігорем. Точно знаєш, що він зробить або не зробить, чого чекає від неї, і як вона сама відреагує на його слова чи дії. Ось і з Нестором розмовляти легше. Можна без зайвого хвилювання помилуватися на майже таке ж, як у Луки, відмінно скроєне тіло, полоскотати нерви натяками, потішити власне самолюбство увагою вродливого чоловіка і при цьому залишитися незалежною жінкою. А ось з Лукою...

«Поглянь же на нього. Будь веселою або байдужою. Покажи, що тебе не хвилює ваша зустріч. Ліно, тобі вже не двадцять. Ти зможеш».

Коли вона підіймала підборіддя, щоб зазирнути у конюшинову зелень, здавалося, м'язи її шиї задерев'яніли назавжди. Лука теж дивився Ліні в очі. Не на груди або ноги, як інші, а саме в очі. Ніби гіпнотизував, прив'язував до себе, щоб не втекла. Раніше це мало сенс, але зараз...

Навіщо він підійшов тепер? Відігнати Нестора? Смішне припущення. Приємне, але смішне. Десять років — надто великий термін, щоб щось залишилося незмінним. В їхніх життях сталося надто багато усього та водночас і мало, щоб просто взяти та почати спілкуватися. Хіба що, як незнайомці.

— Ти змінилася, Лін. Проте, як і раніше, дуже гарна.

Ну ось! Все, як вона думала. Але змінилася не тільки вона. Що стосується краси, то в цьому мало хто міг зрівнятися з Лукою. Колись він здавався їй ідеальним. Якою ж дурепою вона була!

«Скажи ж щось нарешті. Ще подумає, що ти розгубилася, як це траплялось раніше».

— Ти теж. Не очікувала тебе побачити.

— Не сумніваюся. Інакше сьогодні ти не з'явилася б тут. Вірно?

Здогадливий.

— Це — випадковий збіг. Еріці на халяву дісталися запрошення.

— І вона покликала тебе замість... супутника?

— Ми все ще подруги. Супутники, як ти кажеш, з’являються і зникають, а подруга — якщо вона справжня подруга — залишається.

— Радий, якщо так. Вона і раніше мені подобалася, — тихо вимовив Лука, який періодично потягував коктейль з її склянки. Раніше такого не траплялося, щоб при ній він пив спиртне.

— Так, Еріка подобається всім, — різкіше, ніж мала намір, висловилася Ліна.

— Я не в тому сенсі, що ти подумала.

— Ти не можеш знати, що саме я подумала.

— Впевнена?

Трохи примружені очі ковзнули до її губ, і Ліна замість підсвідомого бажання напіввідкрити рота, стиснула губи міцніше. Так би й тримала до кінця несподіваної бесіди, якби так страшенно не кортіло відповісти.

— Впевнена. Я не просто змінилася, як ти вже помітив, а дуже сильно змінилася. Ти навіть не уявляєш наскільки.

«Ліно, це звучить, як провокація».

Невже і Лука подумав так само? Принаймні його очі блиснули, коли він вимовив:

— Якщо ти збиралася мене заінтригувати, то тобі це вдалося.

Дідько!

— Та не збиралася я. Не хочу, щоб ти подумав...

— Що тебе хвилюють почуття колишнього чоловіка?

Як це сталося? Як вони примудрилися добалакатися до подібного? При чому тут почуття?

Ліна відібрала у Луки стакан і осушила його одним духом.

— Значить так, я рада, що ти живий-здоровий, але у мене є... приятель, тому почуття колишнього чоловіка мене дійсно не хвилюють. Якщо зовсім вже об'єктивно, то наш із тобою шлюб протримався настільки мало, що ми навіть справжніми чоловіком і дружиною не встигли стати. Так що вважай, що нічого між нами не було.

— Зовсім?

Як йому вдається виглядати настільки спокійним? Чи він насправді не схвильований їхньою зустріччю? А ось її прямо ковбасить всю. Може, це від несподіванки?

— Якщо щось і було, то лише непорозуміння, не більше. В іншому випадку ми б...

— Що?

Зелень гострим лезом блиснула і зникла за густими віями.

— Лука, ми не бачилися десять років і вижили. — Серце боляче стукало об грудну клітку, поки Ліна діставала з сумочки купюру і кидала на барну стійку. — Передай Еріці, щоб добиралася сама. Або як вийде. Хоча ні, краще я їй у Вайбері напишу. Бажаю добре повеселитися...

Вона зіскочила зі стільця і ​​попрямувала в гардеробну. Дивне бажання, щоб її зупинили, переслідувало Ліну до того моменту, поки вона не зачинила дверцята таксі.

Приємного дня!

Софія