- Ти думаєш, я цього хотіла? - мій голос тремтить, зривається на шепіт. - Завагітніти у двадцять років? Від зведеного брата?

Гіркий сміх застряє десь між серцем і горлом. Любов і ненависть сплелися в такий гримучий коктейль, що я вже не розумію, де закінчується одне почуття і починається інше. Його сірі очі, зазвичай такі ясні й глузливі, зараз темні, як передгрозове небо. Я чекаю відповіді, а він мовчить, нескінченно мовчить, і це мовчання ріже гостріше за будь-які слова. Секунди розтягуються на години, хвилини перетворюються на вічність.

- У мене літак через дві години, - нарешті вимовляє він, і кожне слово падає, як камінь у стоячу воду.

Чого ж я чекала? Що він раптом усе кине заради мене? Дурна, наївна дівчинка. Усе його життя там, за океаном: блискуча кар'єра квотербека, про яку він мріяв із дитинства, розкішна наречена з обкладинки глянсового журналу, вірні друзі з вищого суспільства. У цій ідеальній картинці немає місця для мене - безглуздої помилки, випадкового зриву в дощову ніч три тижні тому. Я для нього всього лише темна таємниця, яку потрібно поховати якомога глибше, щоб ніхто і ніколи не дізнався про ту єдину ніч, яка перевернула моє життя.

Тільки... чому ж його пальці так само міцно стискають мою долоню? Чому в очах хлюпається така мука, немов кожен вдих дається йому з болем? І чому моє серце продовжує зрадницьки завмирати від його дотику, незважаючи на всі доводи розуму?

Між нами повисла недомовленість - густа, в'язка, як досвітній туман. Вона обволікає нас коконом, у якому застигли всі нездійснені «якби» і несказані «пробач».