І знову вітання, мої любі!

Всі знають, що кожен фініш — це по суті старт. Тож щойно на моїй сторінці стартувала нова історія кохання від Сніжани, з роману, "Будинок на щастя".

Не забігати у наперед, аби не розкривати всіх інтриг. Лише скажу одне, поки книга оновлюватиметься через день. Тож вирушаймо зі Сніжаною у пригоди.

Уривок.

— Сніжано, чи згодні ви взяти Романа собі за чоловіка?

Я часто кліпаю, емоції всередині мене, здавлюють нутрощі. Не можу ні говорити, ні плакати, ні будь-як реагувати на те, що відбувається. Краєм ока бачу, як на мене, невдоволено дивиться Роман, але його суворий погляд, уже не хвилює мене. В моєму серці, в одну мить зародилася люта ненависть до цього чоловіка.

Відчуваю як вся тремчу, а все в середині, наче хтось накрутив на руку та намагається вирвати. Згусток нудоти підходить до горла, бо перед очима ще й досі стоїть картина, яку я побачила, за кілька хвилин до шлюбної церемонії.

— Сніжано, то ви згодні, взяти оцього привабливого красеня, Романа, собі за чоловіка? — ще раз запитує мене реєстраторка шлюбів, одягнена у вишивану розкішну сукню.

Я до болю стискаю весільний букет в руках. Ковтаю згусток, що не дає дихати, і зауважую, як у залі для шлюбних церемоній, витає дзвінка тиша. Запрошені та рідні завмерли в бентежному очікуванні. Не хочеться псувати їм свято, але я зараз повинна думати лише про себе. Повертаюся до свого нареченого обличчям, відверто заглядаю в його темно-карі очі. Відчуваю, як сльози от-от скотяться з очей.

Зволожую вуста і розумію, що потрібно діяти, доки емоції не накрили мене цілком, і я не пішла в рознос.

— Ні, незгодна! — лише рівними губами випалюю, й простягаю весільний букет Романові, гримнувши його білими калами. Сльози вже стоять в моїх очах, а я хрипким голосом видавлюю.

— Алку, бери за дружину...

Продовження тут...

Приємного читання!!!