Нарешті моя примхлива муза дісталася до "Академії Мірравель"! Вже є новий розділ. Хто чекав — заходьте почитати. Далі буду викладати частіше. :)

Коли ми вийшли з кафе, сонце вже зникло за обрієм, огорнувши місто приємною напівтемрявою. Повітря стало прохолодніше, а звуки тихіше і м'якше. Легкий туман клубився по землі, ліхтарі мерехтіли, кидаючи золотисте світло на порожню вулицю, якою ми йшли до порталу. Вітер тихо шелестів листям і все здавалося таким спокійним, наче сам вечір затамував подих. Тиша навколо відчувалася надто глибокою, ніби сама природа затихла в очікуванні неприємностей. Вітер стих і звичні звуки раптом зникли, залишаючи лише ледь вловимий холодок напруги. Все виглядало спокійно, але цей спокій тиснув на мене, змушуючи серце мимоволі стискатися. Мені здавалося, ніби щось причаїлося поруч, готуючись порушити цю оманливу гармонію.

Не встигли ми пройти й кількох кроків цією тихою, безлюдною вуличкою, як у темряві серед дерев майнула підозріла тінь. Я напружилася. Арейна також. Вона приклала палець до губ, роблячи нам знак мовчати, і зупинилася, уважно оглядаючись на всі боки.