Вітаю, сонечка!!!

Книгу, "Статус КОРОЛЕВИ", — завершено!!!

Спасибі всім, хто впродовж написання підтримував мене, коментарями, зірочками переглядами!!!

Уривок.

Обожнюю коли Арсен дарує мені квіти. Він робить це доволі часто, але я лише насолоджуюся цим. Помічаю кутик конвертика, що виглядає з поміж троянд. Посміхнувшись виймаю його.

«Королево, не барися! Я чекаю на тебе у спальні...».

Знову посміхаюся, складаю конвертик, і заховавши його у кишеню плаща, поспіхом покидаю кабінет.

Серце тріпоче у грудях. Біжу по сходах, в солодких передчуттях. Схоже мій романтик, знову щось вигадав.

Підходжу до дверей нашої спальні, і завмираю. Серце гуде, а я захекано віддихуюся. Хвилююся. Вирівнявши трохи дихання, тихенько стукаю та заходжу у кімнату.

Зупиняюся одразу у дверях. Вся наша спальня вставлена незліченною кількістю маленьких свічок, та всипана пелюстками червоних троянд, але самого Арсена тут немає. Це мене неабияк напружує.

Раптом прочиняються двері, але я не встигаю оглянутися, як опиняюся притиснута плечима до чоловіка. Він одразу нахилившись цілує мене у щоку.

— Я скучив за тобою, малеча... — шепоче хрипким голосом.

Я від цього тембру прикриваю повіки. Обожнюю оцей його збуджений хриплий баритон. Зволожую вуста, і повільно повертаюся до чоловіка.

Пильно заглядаю у його зараз темні очі, й цікавлюся.

— Арсене, ти чому не в ліжку? Тобі лежати потрібно, аби скоріше одужати. Я ж хвилююся...

Мій коханий чоловік всміхається, й нахилившись впивається в мої вуста коротким поцілунком.

— А хтось мені минулого року казав, що кохання, — це найкраще вакцина проти більшості хвороб.

— Арсене... — обурююся я. Так я таке казала, але це я хворіла...

— Кохана моя королево, ти покинула мене одного... — цілує мене у скроню Арсен. — А як я мав лікуватися, якщо мої ліки втекли від мене...

Завершена книга тут...

Приємного читання та вдалого завершення тижня!!!