(не) покірна — Знижка!!!

Вітаю, любі!!!

Сьогодні діє знижка на історію Тмофія та Юлі. На вас чекає: фа Альона зустріч героїв, цікаве знайомство, неординарна домовленість про співпрацю, протистояння, прояв характерів, та іще багато цікавого.

Уривок.

— Юліє Вікторівно, мені дуже приємно з вами познайомитись.

Коваль різко глянула на чоловіка. Його приємний баритон подобався їй, але на цьому уся симпатія закінчувалася. Він заможний, і небезпечний, а отже вона не може співпрацювати з ним і узагалі це не її, робота із клієнтами.

— Ви мені потрібні з 26 квітня, тобто з наступного понеділка, і приблизно терміном десь до двох тижнів. Делегація з Китаю прибуде в понеділок, я б хотів, щоб ви були зі мною в аеропорту.

— Я не співпрацюватиму із вами. — Випалила Юля і вставши з-за столу кинула. — Вибачте.

Юля бачила, як напружено на неї дивився цей чоловік, та їй було байдуже. Вона подалася на вихід.

Чоловіча міцна рука стиснула легенько її зап’ястя, змусивши зупинитися біля самісіньких дверей. Юля несміло оглянулася це Фабіян.

— Поясніть причину своєї відмови. — Холодно наказав він.

Вона розгублено глянула на чоловіка, зігнувши свою руку у лікті, разом із його рукою. Глянувши на його велику руку на своїм зап’ясті, сухо наказала.

— Відпустіть мою руку.

Юля ледь не тремтіла. Було страшно, але показувати йому це, вона точно не буде.

Чоловік виконав її прохання і нагадав.

— Ви не відповіли.

— Я не працюю з перекладами на виїзд, моя робота це переклад документів.

Серце зрадницьки гуло в грудях, вона надто хвилювалася. Фабіян надто пильно дивився на неї, такими красивими янтарними очима, в яких була вимога.

— Не варто, відразу відмовлятися, раджу подумати.

У його голосі дзвеніла сталь, й слова зовсім не скидалися на прохання.

— Я подумала. — Холодно кинула Юля. — В мене все розписане на місяць в перед. — Перевела подих. — У нас багато хороших спеціалістів, зверніться до когось іншого. — Як могла спокійно промовила Коваль, вона не сподівалася на його розуміння і вже повернулася, щоб піти. Юля не обманювала, адже і справді мала багато роботи. Знову знімання реклами, та ще й сестра із матір’ю приїжджають, їй не до перекладів на виїзд.

— Мені не потрібен хтось інший... — Підвищеним тоном озвався Фабіян.

Юля обернулася відчуваючи, як шалено колотиться серце.

— Мені шкода. — Тихо кинула вона й залишила кабінет.

Фабіян дивився їй в слід. В реальності вона іще привабливіша, та красивіша ніж на фото. Ідеальна рельєфна фігура, красива зовнішність, харизма, ясний розум. Вона його заінтригувала своєю відмовою. В кабінет повернувся Ярослав і зупинився наче укопаний, розлючено дивився на Фабіяна.

— Де вона? — Холодно запитав він.

— Пішла. — Оглянувся на нього Тимофій.

— Ви домовилися?

— Ні. — Спокійно відповів президент стільникової компанії.

— Що? — Зірвався Ярослав Львович.

— Не погодилася на співпрацю. — З цікавістю дивився Тимофій на літнього чоловіка, який почервонів від люті.

— Ця дівка доведе мене до сказу. Не дивно, що чоловіка собі не може знайти. Та з таким характером, ні один, навіть не нормальний біля неї не затримається. — Лементував чоловік, нервово крокуючи кабінетом, а тоді почав виправдовуватися. — Я ж щойно говорив із нею на цю тему. Вона була згодна. — Він кинувся до дверей на ходу кинувши. — Почекайте. Я зараз швидко все владнаю.

— Не чіпайте її. — Суворо наказав Фабіян. — Я сам із нею домовлюся, тільки не сьогодні.

— —

Ярослав Львович зупинився біля дверей і здивовано оглянувся на свого гостя.

— Ви жартуєте?!! — З нею не можливо домовитися. Вона вперта, самозакохана бестія. Хоча не буду лукавити, прекрасний знавець своєї справи... — Чоловік важко зітхнув. — Не підкоряється ні крикам, ні наказам, ні погрозам. — Він сів за робочий стіл і безнадійно глянув на Тимофія. — Сумніваюся, що вам вдасться із нею домовитися.

— Я спробую. — Лиш відсахнувся Фабіян і присів за стіл поруч. Він знав, що домовиться із цією міс непокірною, за будь-яку ціну, інакше це буде не він.

— Грошима ви її не зацікавите. — Холодно кинув Ярослав. — Так, вона, як кожна жінка любить їх, але зайвої копійки не візьме. Любить чесність. — Це вам на примітку.

Фабіян вдоволено посміхнувся, терпіти не міг жінок ласих до легкої наживи. В пам’яті спливла Ліза, вона єдина була скромнягою, за десять років його не постійних стосунків. Решта інших його подруг це інша історія, яку згадувати було не приємно. — Ліза! Хороша була дівчина, хоча й різниця між ними у сімнадцять років. Так, занадто юна, для нього. Мабуть, Роман мав рацію, коли говорив, що ця дівчина йому не пара...

ЗНИЖКА тут ...

Приємного читання!!!