Книга "Поза канонами буття"

На величному п’єдесталі стояв розкішний трон, а на ньому сидів він. Маючи вигляд, що нехтував правилами бодай елементарної благопристойності світського заходу:  максимально розслаблено напівлежачи, в  розхристаній оксамитовій сорочці  кольору ягідного вина з під якої видніються накачані груди, босі стопи струнких ніг вальяжно закинуті на пуфик, кожну з яких старанно масажують раб та рабиня  в напівпрозорому чорному фатиновому одязі з масивними золотими ошийниками, що мерехтять магічним сяйвом.

Довге хвилясте волосся кольору зрілої пшениці частково зібране на маківці й спадає за плечі, не приховуючи загострені вуха. Виразні очі притягують зір блиском зірок, прямий ніс, пухкі чітко окреслені губи, вольове підборіддя та трішки нахмурені брови надають обличчю привабливої хижості.

Знуджений  скляний погляд  золотих очей задумливо спрямований в далечінь. Байдужий вираз обличчя  притаманний скоріше бездушній красивій скульптурі, яка не здатна на елементарні людські почуття та емоції, аніж живій істоті.

І пролунав залом музичний вступ  ритмічного брязкоту бубна в супроводі спокійних акордів піаніно, а мене плавно закрутило торнадо пелюсток троянд, переносячи на середину танцмайданчика.

Продовжую кружляти в такт у вирі  пелюсток, що  поступово зникають, відкриваючи погляду прекрасну мене, в приталеному червоному брючному костюмі.

А найлегендарніший із дорогоцінних каменів щедро покриває весь корсет та маску-метелик, грайливо виблискує  рослинним візерунком на класичних штанах, прикрашає плечі та мереживні манжети атласного жакета, приваблює погляд в комплекті сережок з масивним чокером, що додає більшої звабливості глибокому декольте.