Кохати суворо заборонено і що воно тут робить

Маленька історія написання 20-тисторінкового тексту довжиною в 17 років. Більше для себе, але, можливо, у вас теж таке бувало.

Ідея і назва виникли в далекому 2007 році, коли сюжети приходили в голову мало не щодня. Написалося три абзаци ручкою в зошиті і пішло туди ж, куди все інше - спочатку в шухляду (буквально), а потім на горище. Десь на горищі і зараз лежить в купі таких зошитів, в кожному з яких списано від трьох абзаців до кількох сторінок.

Чому не писалося - зрозуміло. Бо надто сумний там мав бути кінець, та й сенсу в ньому не було, одні емоції та вираження власного підліткового кохання (привіт Пересмішнику).

Ідея знадобилася мені в 2014 році на участі в одному конкурсі, де однією з умов був обов'язковий happy end. Складну систему зміни реальності було змінено на магію (що непогана ідея, бо текст був трохи перевантажений механікою цього явища), головна героїня змінила стать (так, початково це був слеш), відповідно ім'я, а текст отримав зім'яте і максимально позитивне закінчення. До речі, в конкурсі нічого не виграв, але фіг із ним. Зате текст був написаний.

І ось 2024 рік. Я згадала про цей текст і вирішила, що він буде в тему на цій сторінці. "Прокохання" і все інше. Перечитала. Зрозуміла, що кінець треба конче міняти, бо замість нього чорт зна шо... Героїня знову змінила ім'я. Аж два рази, поки я знайшла гідне українське слово, що мені по-справжньому відгукнулося.

Насправді переписування фіналу перетворилося на переписування половини тексту. Дуже дивне було враження, ніби дописуєш текст за геть іншою людиною. З іншим розумінням життя і кохання - це точно. Тьотя трошки подорослішала за ці роки.

Першу частину з поваги до себе колишньої залишила максимально без змін. Навіть деякі деталі, які тепер не потрібні: герої місцями карикатурно описані, бо в версії 2014 всі події були насправді чимось типу сноведіння (я ж кажу, зміни були необхідні). Хай буде. Мені просто пообається, як написано.

Зв'язок з Ясочкою та Бешкетником встановився швидко і без проблем, а от Пересмішник назавжди залишився в минулому. Мене більше не приваблюють такі герої, і тепер писати його було каторгою. І, по-моєму, в мене так і не вийшло. В якийсь момент я здалася і перестала переписувати його сцену.

Не знаю, як сторонньому читачеві, а мені прям в очі кидається червона лінія, де текст від мене молодшої переходить до мене сьогонішньої. Тому, якщо комусь здається, що на початку там не планувалося таке продовження, то вам не здається.

Але Ясочка заслужила на достойний фінал. І з точки зору її боротьби і, тим більше, з точки зору особистого життя.

Тому хай цей легенький (на мою думку) текст буде тут, хоча загалом я планую викладати твори більш дорослого характеру, заради яких завела цю сторінку.