В квітні мені запропонували взяти участь в написанні колективного роману "Босорка".

В останній час часто згадую свої відчуття від цієї пропозиції.

Спершу промайнула недовіра. Я ж бо зовсім зелений автор з короткими, часто недовершеними історіями. І мені пропонують співпрацю?

Була й недовіра до себе. Чи зможу я  розділити одного персонажа зі стількома авторами, взяти тему, запропоновану іншим автором, написати величеньку, й головне, завершену історію?

Й вперше - не на основі сновидіння!

Від однієї думки, що мені потрібно буде самостійно створювати сюжет в мене починало калатати серце. Я звикла отримувати сюжети зі своїх сновидіннь. 

І до печворку, робота з рукописом, в ідею якого я глибоко закохана, іноді не йшла.

Бо ідея була вигадана моїм розумом, а не підсвідомістю.

Максимально легко й природньо мені вдавались історії, які я прожила. Бо кожне сновидіння уособлювало для мене маленьке життя в личині іншої особистості.

І все ж цього року відбувся прорив. Я чесно не знала, що я на таке здатна.

Коли прочитала свою тему, я твердо вирішила: якщо в моїй уяві народиться історія - я напишу її і тим самим візьму участь у печворку, не з'явиться - я не стану писати що-небудь - того, що не відчуваю.

Увечері того ж дня, коли надійшла пропозиція, я побачила вантажівку подружжя, що везло до босорки свою худобу. Я побачила цю єдину вцілілу корову і задумалась, в чому ж її особливість, якщо вони готові рятувати її за всяку ціну? В уяві одразу ж промайнула широка посмішка їхнього кума=)

А потім Молодиця з Господинею, Стара, що три тижні терпіла біль у попереку, й покладалась на чортів=) Які до речі таскали їй гірчичники з пекла)

І ось 23:00, в мене злипаються очі, хочеться лягти поруч з чоловіком, закутавшись з голови до ніг ковдрою.

А ні! В голові з'являються образи, слова і навіть цілі речення. Ті декілька ночей я не спала до ранку.

Тільки-но встигала записувати сцени.

Сказати, що в цьому році зі мною трапилась якась магія - нічого не сказати.

Твором "Вогнем і мереживом" я задоволена більше, ніж будь-яким іншим (на даному етапі).

Я з великою гордістю зачитала його уривок учасникам урочистої події в Києві.

Уривок був про те, як босорка допомогла одній жінці присмирити гулящого чоловіка. (хто читав - зрозуміє=)

Що ж. Рекорд отримано, сертифікати вручено. Що далі?

Сідаю за свій дорогий рукопис і розумію що мені не пишеться! 

Думаю, ну я вже довела собі, що можу писати історії не лише на основі своїх сновидінь! Чому ця історія не йде?

Відповідь отримую одразу ж, коли вирішую прислухатись до себе.

- Мені не подобається як закінчилась моя історія! Так не має бути! - розгнівано заявляє Молодиця, вперши руки в боки.

Так, з червня цього року вона поселилася в моєму вусі=)

Залишається лише визнати, що я захоплена. Моя уява повністю окупована персонажами з "Вогнем і мереживом"

Це діагноз, і чинити супротив йому я можу лише одним способом - якщо дам історії продовження.

Такого в мене ще не було, і саме тому я вирішила писати далі.

Тим паче персонажі вже розповіли мені, як має розвиватись їхня історія. І який кінець їх вдовольнить.

Вперше маю такий тісний зв'язок зі своїми персонажами. Це мене неабияк вражає.

Відчуття, наче я перейшла на якийсь інший письменницький рівень.

Я щиро сподіваюсь, що коли реалізую історію босорки Євдокії, то зможу сформувати такий самий зв'язок з персонажами мого першого рукопису.

Я дуже люблю його і вірю, що він зацікавить читачів=)

Та той твір складніший і серйозніший, і я рада, що в мене буде час "дорости" до його написання.

А поки, рухаюсь далі. Самій цікаво, які ще етапи та відкриття мене спіткають на письменницькому шляху)