Сьогодні візуалізація з роману "Відьма з Півдня"

Насправді млин описаний в главі 60 роману "Відьма з Півдня і Темне прокляття" існує насправді.

Я звернулася до них на сторінку в інстаграм з проханням використати одну із їх світлин, щоб читачі могли точно побачити те прекрасне місце. Та мені чомусь відмовили, пояснивши це тим, що адміністрація не дозволяє використання їх зображень в комерційних цілях. Хоча про жодну комерцію не йдеться, адже книга безкоштовна. Я хотіла просто викласти фото їх закладу, з їх відміткою, як місце котре надихнуло мене на написання чудового уривку. Тому довелося звертатися до ШІ щоб він хоч приблизно зобразив описане в главі. Якщо у моїх читачів буде бажання, можна ввести назву зазначену у тексті нижче, і подивитися як насправді зараз виглядає млин, що так надихнув мене.

Коли ми заїхали в Миколаївську область, день вже наближався до вечору. 

— Давайте заїдемо по дорозі в одне місце. Читала в новинах, що, відреставрували старий водяний млин Калнишевського на річці Синюха, побудований на початку девʼятнадцятого століття. Планують відкрити там готель, та поки що можна просто полюбуватися краєвидами і оновленою будівлею з водяним колесом.

Всі погодилися, то ж ми звернули з центральної дороги ліворуч і поїхали вузькою вуличкою, куди вказував навігатор.

Попереду з'явився млин, мальовничо-красивий: побудований з нерівномірного каменю,  він був схожий на невеликий середньовічний маєток, віконні отвори у вигляді арок, новий дах. Млин повернув свою колишню красу. І це мене неймовірно тішило, бо коли я бачила його востаннє він був руїною з декількома уцілілими стінами.

Десь років пʼять  тому ми з татом обʼїздили багато місць на Миколаївщині, де колись працювали водяні млини,  їх було в нашому регіоні більше двох десятків, тато цікавився їх історією, бо колись його предки були заможними мірошниками поки їх не розкуркулили більшовики.

На жаль,  більшість колись працюючих і мальовничих млинів стали занедбаними і перетворилися в руїни. Тож я раділа хоч за долю цього. 

Вода весело й галасливо стікала річковими порогами під поки що нерухоме колесо вздовж будівлі, що колись була млином. По ставку плавали дикі качки.

- Поглянь, - сказала я, затримавшись на вершині пагорба. — Як же це гарно, правда?

— Ти маєш рацію, кохана. Це дуже гарне місце. 

— Я в дитинстві плавала тут з татком – за рогом річка розливається дуже широко.

Розлив став видно крізь верби на березі, коли ми спустилися нижче пагорба. Помітили ми й хлопчаків подалі, — вони плескалися у воді з гучними криками. Зазвичай у нас на Півдні купальний сезон відкривали як раз в травні. Та я не була таким відчайдухом, ще згадалося, як я замерзла, коли впала нещодавно в гірську холоднючу річку.

- Б-рр, - я мимоволі здригнулася, дивлячись на них.

Погода для весни видалася чудова, але повітря біля води було прохолодне, і я раділа, що була вдягнута в худі.

— У мене прямо кров холоне у жилах від цього видовища, — сказала я.

- Правда? — обізвався Івар. — Дай я її зігрію.

Обійнявши мене за талію, він відступив у тінь великої верби, що опустила свої лози аж до землі, зробивши своєрідний полог і захист від чужих очей. Він притис мене до дерева і нахилив голову до мого закинутого обличчя, пристрасно і по власницьки поцілувавши.