Був 6045-й рік від створення світу за візантійським календарем або 1289-й від заснування Риму, коли сонце раптом покинуло нас. На початку весни небо вже потемніло, і денне світло стало тьмяним, більше схожим на місячне сяйво. Сонце сховалося за величезними попелястими хмарами. Настала вічна ніч. Земля почала охолоджуватися...

Ходили чутки, що задовго до Нового року десь на заході люди бачили потоки лави. Казали, що чули гул, схожий на грім, і відчували в повітрі запах сірки.

Я і сам років 450 тому став свідком виверження вулкана. Я бачив, як менше, ніж за годину місто перетворилося на попіл. Ніхто, крім мене, тоді не зміг врятуватися з Помпеї. Але навіть тоді не було таких величезних хмар попелу, як зараз. Таке я бачив уперше — і, якщо чесно, був вражений не менше за людей. Дехто вважав, що це боги гніваються, але повірте, ваш вірний слуга тут ні до чого.

Хоча, якщо подумати, богом мене назвати важко. Я — лише істота, приречена нескінченно помирати і перероджуватися. Колись дуже давно я ходив по землі, творив нові форми життя. Але одного дня брати мене зрадили. Вони оточили мене і кожен ударив своїм мечем. Спливаючи кров’ю, я пообіцяв їм помститися.

Минуло кілька років, перш ніж я зміг знову щось сказати. Та я вже був не я. Моє тіло перетворилося на меч, і мене знайшов один старий. Після його смерті мечем заволодів його син, потім онук, а згодом і правнук.

Кожен з них дбав про мене. Вони чистили мене щодня і зберігали в особливій скрині. Це дало мені змогу знову отримати можливість мислити і чекати моменту, коли стану прямоходячим. Такий наш цикл — кожне друге життя ми проводимо в якості якогось предмету. (відсилка на 100 днів на острові)

Але не варто мене жаліти — це лише частина мого життєвого шляху. За кілька тисяч років я знову стану красенем і розбиватиму дівочі серця.

Але саме в той день я був мечем мого нового господаря на ім'я Лука. Ми вже давно мандрували, намагаючись уникати тривалих зупинок, коли натрапили на розбійників у темному лісі. А це був день чи ніч? Хто знає? Сонце давно вже не з’являлося над нашою грішною землею...

Продовження тут