Подорож у Карпати, або Едвард на смереці

Доброго часу доби, читачі та автори :). 

Думаю, що, можливо, хтось помітив: якого, щоб його, перелесника ця письменниця на цілих кілька днів практично взяла та й з Букнету зникла? А я Едварда із "Сутінків" по горах шукала. Жартую :). Хто слідкує за моїм тг (ось покликання, буду рада бачити вас у своїй хатинці :) ) або особистим акаунтом в Інстаграмі, знає, що минулі два дні я була у Закарпатті на відпочинку. Саме у Закарпатті. Аж за перевалом. Там де на більшості територій немає зв'язку та інтернету. Клас. Тож сьогодні буде невеликий влог, я поділюся з вами своїми пригодами та враженнями. Влаштовуйтеся зручніше, адже зараз буде багато моїх балачок. Та фото гір. І мене красивої :). Дуже багато). Поїхали). 

Але перед цим хочу сказати, що, гадаю, ви помітили, що я відновила написання "Моєї мрії". Сьогодні, до речі, опулікувала нову главу. Книга починає розвивати свій основний сюжет, тож запрошую усіх до прочитання. 

Виїхали ми о 5:30 ранку. Навколо було темно і холодно. І всі були сонні. Окрім мене, яка усю дорогу слухала книжки чудових авторів Букнету. Загалом я закінчила дві книги і майже дослухала третю. Продуктивно, однак. Я б хотіла відмітити, що найкращий час для прослуховування книжок - це рання або пізня дорога кудись. Навколо темрява, тишина, ти знаходишся у напів дрімому стані, чуючи лише голос, що озвучує книжку. Твоя фантазія все робить сама, і ти ніби провалюєшся у той світ, не помічаючи нічого лишнього. Уривки із книг, які я слухала, виглядають у пам'яті зараз так, неначе сон, чи колись переглянутий фільм. Так фантастично я ще ніколи не читала). 

Але ми не про це. Спочатку ми приїхали у село Колочава у музей під відкритим небом. Але фото звідти у мене немає. Бо я була без настрою. Дякую :). Проте потім ми відвідали так званий санаторій для тварин, де зустріли Закарпатських верблюдів: 

-А чого вони не в Єгипті? - запитав один із моїх дотепних попутників. 

Питання цікаве та має зміст, але все ж :). 

Пізніше ми були на підйомнику, де я, стиснувши телефон до того, що у мене кісточки на зовнішній стороні долоні побіліли, знімала краєвиди, аби не впустити у безодню свій коханий сяомі. Не впустила, що дивно :).

А на вершині були просто неймовірні краєвиди. (те, що я залізла через огорожу, аби сфотографуватися біля того дерева, ми опустимо): 

Заселившись у готель, ми повечеряли, після чого пройшли пів селища у пошуках довбаного магазину. Із першої крамниці, що трапилася на нашому шляху, нас вигнали :_(, проте у наступній прийняли доволі тепло.

Закупившись смаколиками, ми повернулися у готель, де розпочався найбільший крінж у моєму житті. Після моїх написаних в дитинстві фанфіків, звичайно :). Ми вирішили подивитися "Сутінки". Ага. Ті самі, що хао хао хао хао хао хааааааа. ТУ ТУ ТУН :).

Який чугайстр об наші голови повдарявся, ми не знаємо, але, зізнатися чесно, це було весело :). Саме коментарі, які проскакували під час перегляду, робити його шикарним. Саме тому Едвард на смереці :). А щодо самого фільму, я можу сказати (я типу критик, ага), що персонажі продумані чудово, а сюжет... Хочеться піти в далекі гори, на широкі полонини і на місяць вити. Хто колись бачив, розуміє, про що я _:).

Наступного ранку після сніданку ми покинули готель та відправилися до історичного місця, яке за всю подорож мені, напевно, ледь не найбільше сподобалося. Бункер часів Другої Світової війни лінії "Арпада", який побудували угорці. Фото звідти теж немає, адже я була неймовірно захоплена цим усім і забула, що таке телефон). Бункер будували протягом п'яти років. Він знаходиться на глибині 20-50 метрів. Стіни товшиною в метр і що найвражаюче, на них жодної тріщинки, вважаючи те, що це сейсмічно активна зона. Наскільки досконало продумана канілізація, вентиляція, зв'язок та інші речі... Це просто вражає. А особливо будоражить той факт, що велика його частина взагалі недосліджена. На багатьох стінах намальовані запитальні знаки, адже вони виглядають так, неначе замуровані ходи, що зробила тут радянська влада. У таких місцях ехолокатор показує, що там ще є до 25 метрів коридору. А угорці взагалі кажуть, що там має ще пів кілометра тунелів. Це неймовірно. Той, хто цікавиться історією і не був там, обов'язково має побувати. А також нам сказали, що один із туристів колись бачив там привида. Ми всі побігли його шукати, але не знайшли :( 

Після бункеру ми відправилися у Замок кохання. Думаю, багато хто чув. Це місце мене також вразило своєю автентичністю (підлога XVI ст і таємні ходи, ви що). Звідти у мене навіть є фото :)

І після Замку кохання був Замок Шенборнів або Санаторій Карпати. Ззовні будівля має неймовірний автентичний вигляд, проте те, що з нею зробити всередині, боляче спостерігати :(. Там ми дуже довго гуляли, пили каву й капучино та просто насолоджувалися осінню. 

Додому поверталися дуже довго. Біля семи годин точно. Коли у мене почали боліти вуха від музики і аудіокниг, я від нудьги побудувала теорії, що б було, якби не загинув Тиміш Хмельницький, або якби Катерина ІІ не ліквідувала Кримське Ханство :). Якось так). 

Враження неймовірні, подорож незабутня, я задоволена). 

Як зазвичай коментуйте, діліться враженнями). Усіх люблю та обіймаю)