Знижка на ошуканку

Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні для вас ще одна смачна знижка, цього разу на любовно-авантюрний роман “Наодинці з ошуканкою”. Скористайтеся нагодою прочитати історію, яка подарує гарний настрій!

Анотація:

Вона – ошуканка, шахрайка з безліччю імен і облич. Невловима, небезпечна, найкраща у своїй справі, здатна обвести навколо пальця найбагатших і найвпливовіших чоловіків. Але що, коли один з них стане її крахом?

Він – її перше невдале замовлення. Перший, хто викрив і побачив справжнє лице. Небезпечний чоловік, з яким не жартують. І тепер вона змушена грати за його правилами. Тільки от чи вийде він переможцем, коли доведеться залишитись наодинці з ошуканкою?

Уривок:

— Чому так дивишся? — Лія не витримала і спитала.

— Роздивляюся ту, з ким доведеться мати справу найближчим часом.

— Взагалі-то мені трохи холодно. І незручно стояти перед тобою в самій білизні.

У її голосі вчувся виклик, а очі сяйнули зухвалим вогником. 

— І які варіанти? — спитав Сергій глузливо. Його голос здавався трішки хриплим.

— Лише два. Або одягни мене, або роздягни зовсім.

Сергій не відповів нічого, лише зміряв оцінливим поглядом знизу вверх.

Лія важко ковтнула, коли його пальці потягнулися до верхнього ґудзика сорочки.

Пальці Сергія неквапливо пробіглися ґудзиками від верхнього до нижнього. Лія очікувала побачити тонку смужку шкіри, коли сорочка буде розстебнута, але дуже розчарувалася. Майка! Серйозно?! Хто це взагалі вигадав — одягати майку під сорочку?!

Сергій таким самим повільним, лінивим жестом скинув сорочку, відкривши її погляду в міру широкі плечі і рельєфні груди, обтягнуті зайвим шматком тканини.

— Накинь на себе, доки не привезли твої речі.

— Що?

Лія не одразу зрозуміла, що він віддає їй свою сорочку. Похапцем забрала річ і прикрилася нею, але одягати не квапилася.

— Очікувала чогось іншого?

— Авжеж не чекала, що останньою сорочкою поділишся.

Він прищурив очі, як часто роблять люди з короткозорістю.

— Знову збиралася спокушати? Думала, візьму тебе тут і зараз — й це вгамує мій гнів?

Лія обурено пирхнула.

— Я не Бастилія, щоб ти мене брав.

— От і добре, бо я теж не французький революціонер.

Вона вкотре сміливо відповіла на його погляд. Не нітилася, не почувалася винною за своє шахрайство, не показувала страху. І якби він знав справжню причину такого надміру впевненого поводження, цікаво, що зробив би — розсміявся чи розлютився?

Крім того, півправда була в тому, що чоловік навпроти їй подобався. Чому лише пів? Лія вже й не пам’ятала, коли послуговувалася всією правдою. Це слово взагалі було для неї чимось на зразок табу, поганої прикмети. Яка, к бісу, правда? Не накаркай. Правди не повинен знати ніхто. Як лікарі борються з хворобами, поліція — зі злочинами, так шахрайка — з правдою.

Тому півправда полягала у симпатії. З того самого вечора, коли супроводжувала Сергія Боярчука як ескортниця, вона не могла викинути його з голови. Він лякав і водночас чарував своєю силою, впевненістю, непохитністю. Лала завжди жила метеликом, якого манило полум'я небезпеки, але Лія відчула подібне вперше. Вперше сама тягнулася серцем до того, хто міг її спалити.

Зустріч у підвалі була не найприємнішою, звісно, але як там кажуть? Все, що не робиться, робиться на краще. Вона буде не Лала, якщо не поверне цю ситуацію на свою користь.

Сергій ще раз огледів її і нарешті повернувся до дверей. Вже торкнувся ручки, коли Лія перепинила дражливим запитанням:

— У тебе справді така відраза до мене?

На дні її погляду було видно щось більше за цікавість — кволу надію на те, що припущення помилкове.

Сергій гучно видихнув, мало не загарчав.

— Як би ти ставилась до того, хто загрожує справі, якій ти присвятила десять років життя?

Читайте книгу тут!

Запрошую також до книги у процесі “Серце Лева”!

Нагадую:

Найсвіжіші новини щодо друкованих книг, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці