Брудні секрети зі знижкою

Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні за мінімальною цін можна придбати короткий жіночий роман “Брудні секрети твоєї дружини”! Запрошую!  

Анотація:

Існують секрети двох типів – ті, які не розказуєш, бо не запитують, і те, у чому не зізнаєшся, скільки б не питали.

Соломію не запитують, але вона і не зізналася б – надто вже особисті, неправильні, інтимні ці секрети. Про них не знають навіть найрідніші. Але звідки тоді знає незнайомець – новий колега її чоловіка, якого вона бачить вперше?

Попереду один вікенд під спільним дахом. Чого чекати – він переверне її життя чи навчить бути собою?

Уривок:

- Слухай, - почала, підходячи ближче до Назара. – Ми раптом не знайомі?

- Так познайомилися ж пару годин тому.

Він дивився, хитро примружившись чи то від великого сонця на небі, чи від маленьких сонць у її очах.

- Ні, маю на увазі, чи раніше не знайомилися?

- Не пригадую такого. Я тобі когось нагадую?

Назар говорив просто і невинно, але вираз його обличчя дисонував зі словами. Соломія ладна була побитися об заклад, що ці складочки біля його губ і ямочки, які от-от з’являться на щоках, - перша ознака насмішки. 

- Та ні, - відказала. 

Вона перевела погляд в інший бік, бажаючи закінчити розмову, але за мить її лице осінив здогад, і кавово-сонячні очі знову стрільнули у Назара.

- А в тебе раптом немає друга чи знайомого на ім’я Юра з Мукачева?

Назар стиснув губи, його зіниці підстрибнули вверх – всім виглядом показував, що замислився.

- Юра з Мукачева – це якась відома персона без прізвища? Не пригадую такого, - відповів врешті.

Знущався. 

Тоді звідки ти, в біса, знаєш? 

У Соломії на чолі висів невидимий транспарант з цим запитанням, але вголос не сказала ні слова. Те, що Назар не дивувався з її запитання, а іронізував, вже багато чого пояснювало.

Спитала б ще щось, але з будинку, сміючись, вискочили Христя і Катя.

Дівчата здружилися одразу, коли Катя влаштувалася в юрфірму й примкнула до компанії колег. На початках і Соломію запрошували сходити на дівчачі посиденьки в яку-небудь кав’ярню, але вона все віднікувалася, виправдовувалася браком часу. Насправді ж просто не бажала збільшувати число людей, перед якими доведеться постійно лукавити.

- То що, пішли? – спитала Христя, застібуючи курточку. – Маємо годинку-другу, доки хлопці бавитимуться з мангалом.

- Я ж не заваджу вашій дівчачій компанії? – спитав Назар, почергово глянувши на кожну з дівчат.

- Ти нас охоронятимеш, - пожартувала Катя. – Від злих собак і річкових монстрів.

- Таких гарних дівчат швидше від небажаних… ну, чи бажаних залицяльників доведеться охороняти.

Він затримав погляд довше, ніж слід, на Соломії, даючи зрозуміти, кому в першу чергу адресовані ці слова. Вона пирхнула. Катя і Христя нічого не зауважили, лише грайливо засміялися, жартуючи щось про те, що чоловіки-адвокати надто небезпечні – сильно добре жонглюють солодкими звабливими словечками.

Всі четверо вийшли з подвір’я. За воротами стояло Назарове біле «Кіа», якому не вистачило місця перед порогом. Христя звернула ліворуч, ведучи всіх за собою.

Легкий вітерець пустував у волоссі Соломії. Як для початку весни, було тепло.

Катя взяла під руку Христю. Вони говорили про фітнес-центр, у який збиралися разом записатися. Соломія і Назар йшли поруч мовчки.

Ґрунтова дорога несподівано переросла в асфальт – тільки у нас асфальт на дорозі може стати несподіванкою, думала Соломія. Дорога звернула ліворуч, і за кілька метрів показався широкий бетонний міст.

- Ось і річка! – вигукнула Христя. – Води не дуже багато, бо зима була без снігу.

Вони підійшли до перил мосту, що виявився височеньким. Не замерзла як слід за всю зиму річка Опір здавалася зараз мирною і мілкою, хоч була й не такою вже безневинною – широка, з кам’янистим дном, вона, як і будь-яка гірська водна артерія, таїла у собі загрозу. Мовби вела подвійне життя. Зовсім як Соломія.

- Хочете зійти вниз? – спитала Христя, вказуючи на протилежний берег, де було зручно підступити до води.

- Ага, ходімо зробимо фото, - зголосилася Катя.

- Я пас, почекаю вас тут, - сказала Соломія.

Назар теж висловив бажання залишитися на мосту. Вони мить дивилися у спини Христі й Каті, а тоді повернулися до перил.

Мовчання могло б здатися незручним, якби не передчуття, що розмова виявиться ще незручнішою. Сонце, сідаючи, сипало і сипало промінням на воду, вигравало іскрами і било в очі.

- Ти вже бувала тут?

Питання здавалося одним з тих, які ставлять аби просто за що-небудь зачепитися. Як кінчик нитки, який висмикують з клубка, щоб поступово розмотати.

- Хіба що проїздом. Зазвичай у гори ми їздимо на Боржаву або у Буковель. А ти?

- Не дуже люблю гори, мене більше тягне до води.

- Але ж найчистіша вода – у горах.

Соломія глянула на пластикові кульки і пляшки, які прибило до берега річки, і різко засумнівалася у власних словах.

- Це не порівняти з океаном, де вода здається безмежною, всюдисущою. Тут порівняно… води як у склянці.

- Склянка води… Словом, тобі мало?

Вона усміхнулася, подумавши, що не така вже й погана розмова виходить. Цілком буденна. Може, даремно набундючилася на Назара, і не слід шукати ніякого підтексту у його словах.

Подув вітерець, і здалося, розтріпавши Назарове волосся, разом смикнув і за язика.

- До речі, про склянку… Знаєш теорію склянки води? – раптом спитав він.

Читайте книгу тут!

Запрошую також до книги у процесі “Серце Лева”!

Нагадую:

Найсвіжіші новини щодо друкованих книг, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці