Привіт. Назва моєї передплатної книги "Грішна одержимість" цілком посвячена головній героїні Олесі, яка закохана у чоловіка, який давно у шлюбі, але сьогодні говоритимемо про думки будь-якого одруженого чоловіка, який дозволив собі уявити себе з іншою.

Спойлер: сьогодні  у главі Нестор збентежився через відсутність байдужості до няні своєї доньки.

Звісно, одружений чоловік має залишатися вірним, але що йому робити, якщо у нього несподівано виникає тяга до "чужинки"? А тим паче якщо це взаємно! 

Хтось скаже: "Все, на смітник покидька!" Але ж ми не завжди відчуваємо лише те, що ототожнюється з нормами пристойної поведінки. Часто не здатні контролювати свої бажання чи думки. Особисто я вважаю, що лише за думки такому чоловіку не варто себе картати. Лише те, як він обере діяти з цією тягою надалі, вирішує чого він вартий насправді.

Поясню.

Хай у чоловіка виник інтерес до когось іншого через природну фізичну чи емоційну привабливість, і при цьому з дружиною у стосунках немає проблем. Але ж У ВИПАДКОВИХ РЕАКЦІЯХ НА ІНШИХ ЛЮДЕЙ НЕМАЄ НІЧОГО ПРОТИЗАКОННОГО. Головне надалі абстрагуватися від того, хто викликає небажану реакцію, уникати зустрічей, якось перемкнутися. Тоді ніяких проблем з істинною обраницею не виникне. Інша справа, якщо захоплення іншими жінками виникає у чоловіка через незадоволеність аспектами вже наявних стосунків. У такому разі все вирішується щирою розмовою з обраницею. Бо разом вони точно знайдуть рішення, як "полагодити" стосунки.

А ви що думаєте?

Уривок:

— Вам допомогти? — згодом чую голос Олесі з коридору.  

— Так! — немов хапаюся за рятівне коло. — Схоже, мені не впоратися без вас.  

Олеся входить у кімнату, обіймаючи нагодовану доньку. Маленька виглядає цілком задоволеною. Але коли Олеся її залишає на білій флісовій ковдрі, починає хнюпитися, тому сам беру доньку на руки.  

— Це підійде… І це… — бурмоче під носа Олеся, беручи пластиковий тюбик з дозатором та пресовану пудру у вигляді кульок. — Самі замастите синець? — зазирає мені в очі.  

— О ні. Я вам довіряю, Олесю.  

Розташовую Емму напівсидячи на руках і опускаю очі, бо коли Олеся наблизилася, відстань між нами стала критично мінімальною.  

Вловлю ніжний аромат парфумів. Чую дихання цієї дівчини, а коли на мить підіймаю очі, помічаю, як здіймаються її груди від дихання. Чомусь почуваюся збентеженим. Стає зовсім ніяково. Навіть кортить відсунутися назад, щоб повернути втрачене відчуття рівноваги.  

А я, між іншим, давно так не реагував на будь-кого, окрім дружини. Тому одночасно дивує та лякає відсутність цілковитої байдужості до своєї працівниці.  

— Ще трохи, — тихо промовляє Олеся, спонжем затираючи місце удару. — Вам боляче, Несторе Вадимовичу?  

Нестерпно, але біль увагу не привертає. Я зосереджений лише на своїх відчуттях щодо Олесі, які видаються недоречними. Намагаюся їх пояснити собі. Але безрезультатно.  

— От і все, — нянечка випрямляє спину, нарешті збільшуючи між нами дистанцію.  

— Дякую. Ви мене виручили.  

— Це я намагаюся загладити провину, — вона кладе косметику на комод й вологими серветками витирає пудру з пальців. 

Бадьорих ранків та спокійних ночей

Ваша Кейтрін❤️