Ти вже належиш мені — гаряча Знижка!!!

Вітаю, мої сонечка!!!

Сьогодні діє знижка на історію кохання, Лева та Олени!!!

Це палкий роман, наповнений: шаленою пристрастю, інтригами, протистоянням, та щирими почуттями. 

Аби підкорити Олену, Леву доведеться, змінюватися, але чи готовий він до цих змін за ради жінки? 

Уривок.

— Відпустіть, мені боляче! — Вдаючи суворість наказала. Не хотіла виказувати свого страху, як і танцювати з цим бридким їй чоловіком.

— Ти щойно витанцьовувала, наче лярва, а тепер, не танцюєш?!! — Прошипів їй в обличчя здоровило. — Ти, що, за лоха, мене тримаєш? — Гаркнув. — Ти будеш танцювати зі мною. — Суворо наказав, зі силою стискаючи її руку, від чого біль розносився тілом.

Олена не могла впоратися з емоціями, сльози втримати теж не змогла. Він гидкий їй. Весь обвішаний ланцюгами, золотими прикрасами, але їй противний. Не хотіла з ним танцювати, та схоже у неї вибору нема. — А ще чого варто чекати, після танцю? Мороз пробігся по тілу.

Несподівано її талію хтось владно обвив зі спини, й притяг до себе. Дівчина не встигла кліпнути очима, як опинилася в обіймах високого, кремезного незнайомця. Вишуканий чоловічий парфум, до запамороки подобався їй. Пробіглася наляканим поглядом по ньому. Одягнений у чорні штани, й таку ж сорочку, а риси обличчя. Це ж живий Аполлон. Чорне мов ніч волосся, густі, чорні брови, довгі вії. Великі, виразні, темно-карі, майже чорні очі. Красивий, правильної форми ніс, губи бантиком, трохи виступали жовна. Справжнісінький красень.

— Вона не буде, з тобою танцювати. — Хрипким голосом пробасив незнайомець. — Це моя, мала. Вона тут з подругами розважається, тож охолонь, якщо не хочеш проблем.

Олена кліпнула очима, потираючи руку, яка ще й досі боліла, від лап цього здоровила. — Боже, який голос! Тільки від нього можна отримати екстаз. Це ж мелодія, для вух будь-якої жінки. По тілу розлетілися метелики, лише від того, що цей чоловік притиснув її до себе. Це так романтично, і так звабливо. А те, що він назвав її, «своєю малою», підірвало здоровий глузд. Раптом захотілося, аби це було правдою.

— Леве Даниловичу, вибач. Не знав, що то, твоя баба. — Нахмурився бридкий здоровань.

— Не, баба, а, моя мала. Слова добирай! — Роздратовано зірвався чоловік, що пригортав Олену до себе, а тоді зірвано наказав. — Проси вибачення, та котися звідси...

Знижка тут...

Приємного читання, та позитивного завершення тижня!!!

Миру! Спокою! Тепла!