Тихого всім вечора, любі!!!

Запрошую до оновлення історії  Влади, з роману, "Моя у подарунок".

Сьогодні розділ від Еміра. Він сильний, владний, і закони йому не писані. Цьому чоловікові важко поступатися своїм принципам. Але чи все так безнадійно..?

Уривок. 

— Владо, що одягнути більше нічого? Навіщо, оцей мішок?

Повіки з довгими віями злітають догори, на мене досить відверто дивляться сірі великі очі.

— Еміре, я ходитиму в тому одязі, в якому почуватимуся комфортно. І це одне, а друге поверни мені телефон, я хочу купити собі нові речі.

— В цьому немає потреби. Я куплю тобі все, що потрібно, — гарчу я наближаючись до малої.

Вона ж зупинившись, нервово зиркає на мене.

— Мені нічого від тебе не потрібно, Еміре. І взагалі, повір, якби мені було куди втекти, я б уже давно не сиділа тут. А до виродка дядька втікати не хочеться. — дівча на мить замовкає, а тоді незмінним тоном додає. — Тож припини лякати мене. З дитинства так залякали, що я вже нічого не боюся.

— Та невже?!! — сухо гарчу спантеличений словами малої.

— Вже! — з викликом дивлячись мені в очі запевняє Влада, й кліпнувши зірвано додає. — Страшно було у той вечір, коли мене привезли тобі. А після того, як ти... — вона замовкає, по обличчю ходять емоції, і я розумію, що мала тамує у собі біль...

За продовженням сюди ...

Приємного читання!!!