Змушена підкоритись. Оновлення

Відводжу погляд до вікна і бачу приватний сектор.

- Куди це ми їдемо?- хмурюсь.

- Ми об'їжджаємо спокійною дорогою, бо на основній зараз затори, - відповідає охоронець.

Знизую плечима, бо насправді не знаю про це нічого. Продовжую розглядати сукні.

Наступного разу привертає мою увагу те, що ми зупиняємось. Андрій глушить двигун і мовчки виходить, ні про що не попередивши.

Оглядаюсь і взагалі нічого не розумію. Ми знаходимось у глухому місці, де немає ні машин, ні людей. Лише декілька закинутих недобудованих будинків. Біля одного з них ми й зупинились. Бачу, як Андрій заходить у зарослий травою двір і зупиняється.

Що він таке собі надумав? Злості на нього не вистачає.

Вискакую з машини і поспішаю за ним.

- Андрію, що ми тут робимо? - вимагаю відповіді.

На шпильках йти важко крізь густу суху траву і бур'яни. І на штани відразу чіпляється всяке сміття. Та найбільше мене дратує відстороненість мого охоронця. Він наче не чує мене, взагалі не реагує, просто стоїть і дивиться на недобудований будинок, лише цегляна коробка, вікна забиті старими дошками, а двері облізли від часу.

- Андрію, поясни, що відбувається, - нарешті добираюсь до нього і смикаю за рукав. - Нащо ти мене сюди привіз?

Він розвертається і я мимоволі відступаю, побачивши темряву в його очах. Зараз переді мною наче зовсім інша людина. Обличчя перекошене, тіло все напружене, а руки стиснуті в кулаки. Мені раптом стає дуже некомфортно поруч з ним. Я відчуваю страх.

- Цей будинок будував мій батько, - каже неживим голосом. - Це мав бути мій дім. Але цього не сталось. І все через Чорного.

- Що ти маєш на увазі? - відступаю на тремтячих ногах. - Що ти задумав?

- Пробач, Анно-Маріє. Але так треба.

В цю мить розумію, що треба тікати, а ще до мене доходить, що я у пастці.

Розвертаюсь і кидаюсь до машини, та не встигаю зробити навіть декілька кроків. Андрій хапає мене ззаду і смикає до себе, міцно притискає долонею якусь ганчірку до мого рота і носа. Смикаюсь, намагаюсь вирватись, та вдихнувши специфічний запах, за секунду втрачаю свідомість.

Хто б міг подумати, що загроза буде там, де її найменше очікуєш.

https://booknet.ua/reader/zmushena-pdkoritis-b428650?c=4635672&p=1