Цикл "Кохання Дорошів" зі знижкою!

Вітаю, любі читачі! Я тут помітила, що давно не робила знижок на книги, отож тепер отримуйте аж дві! Завершений цикл з двох книги "Таємниця Адама" та "Палка залежність" за вигідною ціною!

Уривок:

— Вони не вбили його, — голос Єви вривається в мою свідомість  тихим шарудінням. Вона підводить на мене свої заплакані очі, і я завмираю.  

— Що? — перепитую не дихаючи, прикувавши шокований погляд до дівчини. 

Що вона щойно сказала? Мені почулося?

Єва посміхається, і я вперше в житті бачу її посмішку, крізь сльози:

— Та жінка нічого не зробила. Ви з’явилися вчасно, — видихає вона прикриваючи очі, а я все ще не можу повірити в те, що відбуваються. Якісь шалені емоції змішуються в один величезний клубок стукаючи в грудях гучними ударами серця. 

— Єво, ти… Це правда? 

— Правда, — видихає дівчина і я теж нарешті починаю дихати. Та що там дихати… Мені здається, наче я жити починаю. 

Я все-таки встиг! Хотілося піднести руки до неба і подякувати всесвіту за цей подарунок, якого я, мабуть, не заслужив.

— Я повинна була одразу вам розповісти про вагітність, але мені було страшно, — чесно зізнається дівчина і наші погляди знову зустрічаються. Зараз в ї очах немає й крихти страху — лише щира вдячність. Вона більше не боїться мене... Це... хороший початок. Це неабияк тішить й додає впевненості, що в мене ще є шанс все виправити.

— Тепер все буде по-іншому, Єво, — промовляю я, і знову пригортаю дівчину до себе вбираючи її запах, яким не в змозі надихатися. Вона розбурхує в мені безліч різноманітних почуттів, яких, здається, я ще ніколи раніше не відчував. Вона вже давно сидить під шкірою, тільки ж я постійно це заперечував. Почуття провини блокувало всі інші почуття і гнітило так, що не спав ночами... Але зараз я, наче одержимий дихаю дихаю дихаю… Нею. І знаю, що з цього моменту все зміниться. 

Я спокутую свою провину…

s13IfDmE Палка залежність

Читати тут

Користуючись нагодою, хочу подякувати усім, хто придбав книгу "Заборонена Квітка", на яку вчора було відкрито передплату. Ваша підтримка надихає))) Ну, а тих, хто ще не встиг познайомитися з героями цієї гостросюжетної історії - щиро запрошую!

Уривок:

— Ми так і не встигли познайомитись. Мене звати Мирон, — промовляє Стрілецький і тягне мені свою руку, на яку я можу, хіба-що очманіло витріщатись. 

Дідько! Це я зараз теж повинна простягнути йому свою правицю і назвати ім’я? Але я не хочу! Не хочу ні розмовляти з ним, ні знайомитись, ні перебувати в радіусі десяти кілометрів! Заберіть його від мене хто-небудь, благаю!

Вовки, ау? Може, ведмеді? Нікого? Ну і що це за ліс такий, де навіть диких тварин немає!

Зрозумівши, що я і так надто довго витріщаюся на його долоню з довгими й збіса красивими як для копа, пальцями, я неохоче простягаю свою, промовляючи:

— Квітка.

Він обережно стискає мої холодні пальці огортаючи їх досить приємним і теплим дотиком своєї долоні.

— Незвичне ім’я, але тобі личить. Квітка, — повторює він, але з його вуст воно звучить дуже незвично, наче чоловік смакує кожною літерою. Мені це не подобається. 

Я забираю свою долоню із запізненням усвідомлюючи, що назвала йому не те ім’я. 

Слава. Я повинна була назватися Славою, як і завжди. Звідки взагалі взялося оте дурнувате Квітка?

Я не Квітка. Я зовсім не ніжна і не тендітна, як може здатися на перший погляд. Мною не можна милуватися, мене не можна зірвати й поставити у вазу, не можна перетворити мене на гербарій,  я не можу зів’янути. Це все не про мене! І я не хороша й мила дівчинка, навіть якщо моє обличчя здається наївним і милим! Я не та, ким намагаюся бути, але, чорт забирай, в мене немає іншого виходу, саме тому я посміхаюся йому наймилішою посмішкою у світі, яку тільки знаходжу в собі сили вичавити, і кажу чергову брехню:

— Дякую. Мені дуже приємно. 

Адже насправді мені не приємно нічого з того, що пов’язане зі Стрілецьким. 

— Здається, ми вже зустрічалися з тобою раніше, — промовляє чоловік, і моя вимушена посмішка сповзає з обличчя, як асфальтоване покриття після зими на трасі Київ-Чоп, прокладене недобросовісною фірмою з відмиванням грошей. 

Моє серце одразу починає пришвидшено вистукувати в грудях, наче в держслужбовця, якого щойно впіймали на хабарі. Кров підступає до щік і миттєво забарвлює їх в неприродній червоний колір. Я практично відчуваю, я палають кінчики моїх вух і мене ось-ось накриє новим нападом панічної атаки.

Однак, на щастя, наступні слова Стрілецького запобігають моєму черговому падінню.

— Ти бігла коридором і випадково на мене налетіла, — пояснює він, пронизуючи мене своєю темрявою.

Я знову відновлюю здатність дихати й ніяково ( однак з полегшенням) посміхаюся. 

Він мав на увазі цю зустріч… Не першу.

Чорт. Чорт. Чорт.

Бісовий чорт — цей Стрілецький!

— Я поспішала на залік, — ціджу крізь зуби, повільно, але впевнено втрачаючи самовладання. Сили бути милою Квіточкою стрімко вичерпуються, а люта Славка, яка виривається на волю, готова прямо зараз встромити свої зуби в його горлянку. 

Цей чоловік змушує мене тремтіти, боятися, ніяковіти і злитися майже одночасно. 

Я ненавиджу його за це!

— Вибач, але мені вже стало холодно, — нахабно брешу я, бо моя шкіра практично палає жаром. Жаром ненависті і люті. — Побачимось згодом.

— Звісно. Через кілька хвилин м’ясо буде готовим. Одягайся тепліше й підтягуйся до альтанки. 

— Обов’язково, — промовляю я, а тоді з полегшенням зачиняю двері й притуляюся до них спиною.

5AKaOIxy 

dpH1LHQ3 Таємниця Адама