Привітусики, дорогенькі!

(Як давно я цього не писала L)

На жаль, цей блог буде не про те, що я нарешті дописала «Більше ніж зведених» і найближчим часом поверну вам улюблених героїв. Як би мені цього не хотілося, та письменницькі справи йдуть дуже повільно.

За цей час (рік і 34 дні) я встигла пару разів перечитати обидві книги, підкорегувати їх, повидаляти одурки й розібратися з розділовими знаками. Словом, замість писати продовження я вкотре відредагувала вже написане. Робилося це для того, щоб освіжити пам’ять, зануритися в атмосферу і продовжити роботу над книгою після доволі довгої перерви. Але цього не сталося.

Ситуація така: за останні пару-трійку років я, перебуваючи в депресії, намагалася вибратися з неї за рахунок своєї улюбленої справи. Не маючи сил та енергії, а іноді й бажання, я виписувала (а потім й вичавлювала) розділ за розділом, аби викласти той вчасно. Аби не підводити вас, мої любі читачі, і щось там довести собі. Таким чином я отримала вигорання, письменницький блок і купу інших малоприємних речей, з якими рано чи пізно стикаються усі творчі люди, які не цінують себе та свій ресурс, а ще свято вірять в те, що вони подібні до машин і відпочинок їм не треба (ну і не забуваймо, що ще є реальність зі своїми моментами і нюансами, яка теж не додає спокою.)

Наразі я намагаюся відпочити як фізично, так і емоційно, і творчо теж. Поки виходить так собі, проте я вже частіше відкриваю Word і навіть можу написати пару абзаців тексту. Аж не віриться, що колись я рахувала написане аркушами, а не абзацами...

Власне, я хотіла сказати, що я жива і зі мною все добре. І хотіла запевнити, що я не збираюся закидувати письменництво. Обіцяю вам, одного дня ця бісяча плашка «заморожена» під «Більше ніж зведені» зникне.

Будь ласка, бережіть себе, свій фізичний і моральний стан,
і, головне, вчасно відпочивайте.

Дякую, що ви зі мною і...

...ще побачимося,
ваша Ві ❤