Зілля нездоланної пристрасті.

Шановні! Сьогодні почала викладати нову історію. ЗІЛЛЯ НЕЗДОЛАННОЇ ПРИСТРАСТІ. Фентезі, кохання, магічна школа, яку хоче відкрити головна героїня.

Буде багато цікавих пригод, кохання,  емоцій. Чи зможе  героїня зробити  вибір між колишнім нареченим і  магом-відлюдником,  що раптово з'явився у її житті?

Уривок: 

Я спробувала  заспокоїтися. З будь-якої ситуації слід виходити гідно, без істерик.  

– Хіба не  розумієш, що утримуєш мене проти моєї волі? Знаєш, як це називається?  – промовила дуже виразним голосом, сподіваючись, що він все ж  таки перейметься серйозністю становища.

–  Викрадення! – відповів Кайл із задоволеним виглядом.

Чому він, цікаво, радіє?  Нерви тріснули.

– Я  напишу  скаргу до чаклунської ради! 

–  Якщо доберешся до чаклунської ради, – прозвучала незворушна відповідь.

І було в рівному голосі Кайла таке, від чого мене охопило тремтіння. Таке дрібне, гарячкове тремтіння.

Кайл міг бути яким завгодно придурком, але схильності до насильства я в нього раніше не помічала.  

– Рано чи пізно доберуся, – промовила я, кидаючи  шалений погляд за вікно.

Припустимо, зумію якимось дивом відчинити двері... 

Ні! Є ж інший спосіб!  Хіба те, що відбувається – не винятковий випадок? Хіба я не фахівець із відкриття порталів?

І спробувала переміститися з машини. Раз, другий... Простір слабко вібрував, але  вперто не бажав відкриватися. 

– Не втечеш, кицю.  Тут усюди стоїть потужний захист! –  радісно повідомив Кайл.

Отже, залишається тільки змиритися...

Вірніше, залишився ще один засіб, до якого мені дуже не хотілося вдаватися. Дядько Людвіг.  У чаклунській ієрархії він стоїть на голову вище за Кайла. І за силою  і, головне  –  за віком. 

Але мені не хотілося, щоб усі думали, що без дядькового захисту я – порожнє місце.

Занадто великий удар по самолюбству…

Тому дядька слід залишити на крайній випадок, безвихідний...

Я зробила ще одну спробу.

–  Краще  відвези  мене додому, Кайле! Гадки не маю, що за скажений гоблін тебе вкусив, але ти можеш добряче пошкодувати...

– Та облиш, Ело!  Хіба колись  звичаї не наказували викрадати своїх наречених? Я всього лише вирішив наслідувати стародавній і красивий ритуал... 

– Я вже давно не твоя наречена! І ритуал викрадення відбувався, між іншим, за обопільною згодою...

Дедалі менше й менше розуміла я, що відбувається.

–  Знаєш, мені дуже не сподобалося те, як ти мене кинула, – заявив Кайл.

– Так ось що! Ти вирішив помститися? Через три роки?

– Не помститися, а відновити статус-кво. До того ж, знаєш... Мені здається, ти досі мене кохаєш, але твоя впертість не дає тобі цього визнати. Я врятую тебе від неправильних рішень…

ЧИТАТИ ТУТ