Доброї ночі, мої любі ♥️

Сьогодні продовжую тему розпочату вчора, але вже зі знижкою!

- Привіт, моя дорогенька! – позаду почувся знайомий, приємний голос подружки, яка стала практично як рідна сестра. Вона підійшла зі спини, вкрила своїми обіймами. Завжди наче пухнастими крилами захищала Ліку та оберігала, дарувала відчуття підтримки, якого Ліка не мала від матері.

- Привіт, кицю! – повернулася, у відповідь обійняла, міцно притискаючи до себе. – Нарешті прийшла.

- Вибач, затрималась трохи.

- Та знаю я. – махнула рукою Ліка зі щирою посмішкою. – Кувиркалися там у ліжечку зі своїм папіком…

- Та ну тебе, може я його кохаю! – Ліка розсміялася, Тетянка практично одночасно приєдналася до подруги, це й справді було смішно.

- Не знаю, як ти його терпиш. – трохи заспокоївшись сказала Ліка. – Такий… Бе-е. – скорчила тошнотворну мармизу.

- Бе чи ні, але я за його гроші практично місяць існую.

- Отож, ключове слово тут – існую! А треба жити, а ще й було б краще – добре жити.

- Ой, та хто б казав. – образилась Тетяна. – Сама зі своїм що?! Га?

- Він не мій.

- Що, пройшла любов зав’яли помідори?

- Десь близько до цього.

- Стривай! А ти чого з речами?

- Наче я колись без них була останнім часом. – буркнула Ліка.

- Ну так, була, поки жила у нього.

- А тепер не живу. – відповіла нервово. Не на подругу нервувала, на нього…

- Е-е-е. То, он воно як. Що, вже вигнав?

- Ну тебе. – відмахнулась.

- Вигнав, так? Я одразу тобі казала, що мені не подобається цей мусорський клієнт.

- Та не клієнт він мені! – сперечалась Ліка.

- Ага... Встиг отримати те що хотів? – красномовне мовчання Ліки кричало «так». – Ну я так і думала...

♥️ Читати далі тут:

https://booknet.ua/book/solodkii-zaboronenii-pld-b414183

❗03.10.24 зі знижкою - 15%