Фінали. Хепіенди і не тільки

Вітаю!

"Я не буду цього читати! У тебе там все погано закінчується", або чому мої близькі іноді відмовляються стати першими читачами нових творів...

Багато людей, перш ніж почати щось читати, намагаються з'ясувати, чи буде хепіенд. Але часом на це питання доволі складно відповісти. Бо я не ділю кінцівки всього на дві категорії. 

Ну, припустімо, щасливий фінал — то коли закохані лишилися разом, зло переможене, персонажі-лиходії отримали по заслузі, герої змогли врятуватися з якоїсь халепи (чи врятувати когось), досягнули мети й т. д. НЕ щасливий — коли все навпаки. 

Але існує ще кілька категорій (принаймні я їх виділяю для себе): 

"Правильний фінал". В лапках, бо в кожного своє бачення правильного. Під ним я розумію розв'язку в якій персонажі, які загалом непогані, але зробили низку поганих вчинків (трапляється іноді така халепа із нормальними живими людьми), отримують по заслузі (втрачають важливих людей, гроші, статус тощо, чи просто вигрібають від когось, якщо не масштабувати). Або навпаки, коли в результаті якихось правильних рішень мусять відмовитися від чогось або когось важливого для себе. Для головних героїв це особиста трагедія, але в масштабах твору — найкращий варіант розвитку подій. Скажімо, коли питання стоїть руба: світ чи кохання, життя іншої людини чи особиста мрія, то яким би красивим і романтичним не був другий варіант, "правильний" все ж перший (маю на увазі ті випадки, коли світу абсолютно точно капут, а людина дійсно склеїть ласти, без варіантів дивовижних і несподіваних сюжетних поворотів, коли одною дупою на двох стільцях. Сюрприз! — подібне везіння в реальному житті не таке часте явище. А хотілося б!). 

Словом, "Правильний фінал" — то коли неприємненько, але могло б бути гірше, несправедливо чи нелогічно. 

Альтернативний хепіенд. Фінал, який є поганим, якщо послуговуватися більш стандартним розумінням цього поняття й оцінювати з погляду читача, але з ракурсу персонажів все інакше. Наприклад, герої помирають у нашому світі, але продовжують жити в паралельному (або навіть не помирають, а приймають свідоме рішення... гм... назвемо це "емігрувати"(не маю на увазі самогубство). Вони більше не можуть бачитися зі своїми близькими, а в тих взагалі у деяких варіантах розвитку сюжету лишаються трупи. Так, це сумно. Ніхто не хоче втрачати того, кого любить. Але чи можна вважати хепіендом ситуацію, коли герої лишаються у нашому світі заради близьких і стають нещасними? А якщо автор не створює ніякого паралельного світу і герої просто помирають та й по всьому? Навряд так веселіше стане. 

Якщо мислити більш реалістично, то можна сказати про варіант, де персонаж відмовляється від багатства і положення у суспільстві, щоб жити десь дуже далеко, в простенькій хатинці у лісі. Не заради чи через когось, а тому, що йому так захотілося. Важко таке сприйняти, особливо коли всю книгу спостерігаєш як герой чогось досягає, бореться за це, нарешті купається у плодах своїх трудів, а потім раптом: "Ні, все фігня. Їду в ліс!" Але невже це можна назвати поганим фіналом, якщо людина лишається повністю щасливою? У випадку, коли персонажу таки "допомагають" прийняти саме таке рішення, також буває різне. Наприклад, коли серед решти варіантів — життя безхатька, чи взагалі смерть. Зазвичай, коли справа наближається до подібного, читач очікує того самого поворотного моменту на користь героя, тому коли стається... хата в лісі, а не "всім катюгам по заслугах" й все таке, відчуває розгублення, а подекуди навіть розчарування та обурення. Але будьмо чесними, не можуть буквально всі історії завершуватися абсолютним хепіендом і повним відновленням справедливості. Жива людина зазвичай це розуміє і почуває себе значно краще, аніж це здається спостерігачу зі сторони [читачу]. 

Тобто альтернативний хепіенд — то коли дещо сумно за героя, але йому загалом нормально, а то й добре (ото егоїстична сволота! Читач тут душу рве, а він...).

Відкритий фінал. Тут все просто. Автор не прописує однозначних відповідей на те, як все завершилося. Лишає за читачем право самостійно обрати варіант щасливого, чи не дуже, фіналу.

Отож, маємо п'ять варіантів розв'язки: хепіенд, сумний, "правильний", альтернативний і відкритий. 

Та проблема в тому, що часто три останні просто намагаються обізвати хепіендами, або не хепіендами. Точніше, автоматично виділяють лише дві категорії. 

Відтак, коли у мене питають, чи щасливий фінал, я не завжди знаю, що відповісти... Бо те, що для мене правильно, для іншої людини — повне розчарування, де я бачу щасливих персонажів, хтось засмучується, бо уявляв щастя героїв якось інакше. Також буває: "хотілося б ще бодай кілька абзаців, бо фіналу немає" (це ще якщо пощастило і не написали, що кінцівка повне дно) до творів, які саме так і задумувалися (ну, або банально до тих, що не завершилися хепіендом для всіх-всіх-всіх, а це можна пояснити лише тим, що розсіяний автор не виклав останній розділ). 

Особисто мені подобається, коли автор чи авторка створює різні фінали. Таким чином він розкривається з різних боків у своїй творчості,  його напрацювання стають більш багатогранними, а розв'язки — менш очікуваними. 

Що думаєте? А які фінали ви любите читати чи писати? 

Міцно обіймаю,

Ваша Торі