Я знову тут)))

Привіт, дівчатка!

Я знову на зв'язку)))

Сьогодні згадався мені уривок з моєї улюбленої історії. І хоч більшість читачів не полюбила Максима, він все одно залишається одним з моїх улюблених героїв. 

А хто ваш улюбленець? ❤️

 Зібравшись з духом, розплющив очі, знову навівши свій каламутний погляд на тіло у валізі... Видихнув, до горла підступив неприємний напад сильної нудоти, такого з ним ще не бувало. Відійшов убік, спершись рукою на велике старе дерево, опустив голову вниз, намагаючись дихати якомога глибше.

«Це не вона…» - промайнуло в його голові, приносячи полегшення, від якого хотілося голосно закричати. «Не вона… Її там не могло бути, дурню! Вона жива!» Насилу, але Максу таки вдалося взяти розхитані нерви під свій контроль. Такого більше не повинно статися, просто якесь божевілля, одержимість, що зводить з розуму. Так не можна… З роздумів вивів стурбований жіночий голос.

- Максиме Вікторовичу?! З Вами все гаразд? - запитала Вероніка, підійшовши до нього дуже близько. Вона встигла помітити, що він виглядав блідим та розсіяним. Максим глянув на неї, нічого не відповівши. - Вам погано? - його стан схвилював дівчину, раніше вона не помічала за ним такого.

- Ні… - відповів тихо, беручи себе в руки, відпускаючи дерево і випрямляючись. - Все в порядку. – його голос набував все більш звичного слуху образу.

- Просто там, е-е-е… Ну як завжди, без Вас не можуть впоратися ні з чим, а Ви тут… Блідий… - говорила обережно, не знаючи, яку реакцію від нього можна очікувати в такому стані. Все-таки вона його погано знала.

- Вероніко?! - подивився на неї, злегка примружуючись. – А що там із Никифоровим?

- Ой, Максиме Вікторовичу, та хіба зараз до цього, Вас там чекають. – вона вказала рукою у напрямку натовпу поліцейських.

- Ти не почула моє запитання? - пронизливо глянув на помічницю, знову починаючи нервувати.

 Вона почула, і навіть дуже добре почула, тільки знала, що відповідь його не задовольнить. Звичайно, Вероніка не давала гарантій, що на першій зустрічі зуміє затягнути Кирила у свою постіль, і не планувала цього робити так відразу. Але вона дізналася від інших співробітників, що він зараз розшукує свою дівчину, яка зникла, і незважаючи на те, що Кирило зараз разом з усіма мав бути тут, його не було, і телефон знаходився поза зоною досяжності.

- На вас чекають… - знову прошепотіла не своїм голосом.

- Зачекають. - рикнув у відповідь, не зводячи з неї пильного погляду. - Ти щось знаєш, чого не знаю я?

- Я не…

- Говори! Що таке? Взагалі, де цей Никифоров? Чому я його не бачу, він тільки на стадії переводу, і повинен бути на своєму робочому місці! - сказав, вже не приховуючи роздратування.

- Він…

- Ну? Та кажи вже! Не тягни гуму! - прикрикнув, і Вероніка, злякавшись, видала все, що знала.

- Його тут немає…

- Де він?

- Я чула від інших оперів, що він не приїхав, бо шукає свою дівчину, яка кудись зникла.

- Твою матір…

? Читати далі ?https://booknet.ua/book/lyubov-serzhanta-b394681

Любов сержанта