Спустившись вниз, на мій подив, зустрічаю сидячого на дивані Олександра з газетою в руках. Він досить дивний має вигляд, хто взагалі зараз читає газети?

- Чорний вдома? - запитую, чим привертаю його увагу.

- Ні, лише я, - Саша складає газету і встає. - Він залишив мене дивитись за тобою.

- Невже думає, що я можу втекти?

- Не через тебе, - хмуриться охоронець. - А через Данила. Я знаю про вашу сутичку і я підтримую Чорного, що тебе треба оберігати.

- І тепер ти ходитимеш за мною мов хвостик?

- Якщо треба буде, - посміхається. - Ходімо, поснідаємо.

Саша бере мене за лікоть і веде у їдальню. Мені подобається цей чоловік, він приємний і досить цікавий у розмові. Тому не заперечую, якщо буду мати таку компанію. Все одно мені більше немає з ким спілкуватись. Знову згадую Христину. Вчора я так і не запитала Чорного, чи можна їй приїхати. Треба зробити це сьогодні.

Кухарка вже знаходиться на робочому місці. Вона наливає нам кави і подає канапки з сиром.

- Ти одружений? - запитую зненацька, кусаючи хліб. Мені просто не хочеться сидіти мовчки.

- Ні, - дивується. - Чому ти питаєш?

- Просто ти стільки часу проводиш на роботі, - знизую плечима. - Напевно дружина б психувала і була завжди незадоволена.

- Можливо саме тому я не одружуюсь, - задумано дивиться на мене, а потім його губи розтягуються у посмішці. - А може я просто ще молодий для цього. Не хочеться.

- Мені теж не хотілось, - хмикаю і втуплюю погляд у чорну каву. - Змусили.

- Може все на краще? - запитує тихо, підбадьорює.

https://booknet.ua/reader/zmushena-pdkoritis-b428650?c=4635672&p=1