"Місто грішних душ"/уривок ❤️

"Місто грішних душ"/анонс/візуалізація❤️ Оновлення у п'ятницю :-) 

***

Адам весь час прагнув довести щось, і в першу чергу навіть не батьку, а самому собі. Зосереджуючись на роботі або на оточуючих людях, він тупцював довкола власної особи, значущості, успіху, визнання. А насправді ніби черпав силу з каламутного джерела, яке, на жаль, незабаром повинно було висохнути.

— Адаме?      

Оглянувшись, Адам побачив Сабін. Дівчина кілька разів озирнулася. Пересвідчившись, що в коридорі нікого немає, відчинила двері палати й, штовхнувши його в спину, відчула різкий біль у животі.

— Містере Воррене, мені вже все це набридло! — зачинивши двері палати, промовила Сабін, і Адам озирнувся. — Досить провокувати Луку!

Адам, дивлячись на Сабін, відчував, як гнів розганяє кров із шаленою швидкістю. Він стиснув кулаки й, відвернувшись, перевів подих. Після побаченого відео в душу закрадалася ненависть. Утім здоровий глузд нашіптував, що Сабін Неро така ж сама невинна, як і була невинною Карла.

— Адаме, що з вами? — поведінка Воррена була дивна, і тому Сабін і відступила.

— Я лише приїхав навідати тебе, — скинув капюшон і оглянувся. — А тут твоя охорона чергує біля лікарні. Вирішив не чекати старшого брата, щоб він надав дозвіл.

— Як ви дізналися, в якій я палаті? — нахмурилася Сабін.

— Аманда дізналася! Раніше я не міг приїхати!

— О, як же без вашої коханої жінки Аманди, — закотила очі Сабін і, поклавши руку на живіт, повільно підійшла до ліжка й присіла.

— Аманда не моя кохана жінка!

— Це ваші особисті справи! — швидко промовила Сабін й опустила очі. — Мені насправді байдуже…

— Та невже? — хмикнув Адам, і дівчина поглянула на нього.

Сабін знизала плечима, і на її обличчі промайнула легка усмішка.

Адам, всміхнувшись, кивнув. Сабін Неро якимось дивом змогла швидко угамувати його гнів. Лише один погляд насичених блакиттю кольору очей — і він забував все довкола. Ніжна усмішка, тендітність, характер і навіть насуплений вираз обличчя, все в ній було ідеальним.

— Після неприємної розмови з батьком мені потрібно було заспокоїтися. І непереборне бажання побачити тебе змусило повернути на іншу дорогу.

— А кілька хвилин назад говорили зовсім інше, — насупилася Сабін і грубо промовила: — Містере Воррене, я вам не психолог. Розбирайтеся зі своїми непереборними бажаннями самі.

Адам не сприйняв її грубість. Під пильним поглядом Сабін, зручно розмістившись у кріслі, запитав:

— Як себе почуваєш?

Сабін зітхнула. Вона відчула напругу, яка була між ними. Утім, попри все, рада була бачити Адама. Дивні відчуття між злістю, недовірою та радістю.

— Почуваюся як дівчина, яку підстрелили! — промовила Сабін і, знову оглянувши Адама, не стримала смішок.

— Що смішного? — вигнув брови Адам.

— Просто… незвично бачити вас у світшоті з капюшоном. Виглядаєте як…

— Як грабіжник?

Сабін захитала головою.

— Як звичайний чоловік. А не зарозумілий, нахабний, завжди ідеальний, розбещений мільйонер.

— Ти так же само думаєш і про брата?

— Лука ніколи не був ідеальним. І навіть не намагався ним бути, — відвернулася. — Він єдиний, хто зміг врятувати нашу родину від батька. Як би це не негоже звучало з мого боку, однак наш батько був ще тим… покидьком, який тероризував матір і брата.

Пригадавши батька, Сабін стиснула кулаки. Її миле та ніжне обличчя на кілька секунд перекосилося від гніву. Адам, поглянувши на її стиснуті кулаки та піймавши вираз обличчя, зітхнув.

— Інколи мені здається, що я для Луки запобіжник. Але разом із цим саме через мене він змушений ставати на кривавий шлях. Перебуваючи в лікарні, я чула багато про нього пліток.

— Люди постійно про щось пліткують.

— Нещодавно так само сказав і Лука.

Сабін, поглянувши на Адама, широко всміхнулася й схилила голову набік. Защіпка для волосся на голові впала й покотилася по підлозі. Біляві локони розсипалися по плечах. Дівчина озирнулася по боках. Адам, піднявшись, взяв защіпку для волосся й став навпроти Сабін. Дівчина підняла голову й затамувала подих. Під прямим поглядом сіро-зелених очей Адама вона відчула збентеження. І сердечко невгамовно забилося від його близькості.

Адам мовчки й обережно провів рукою по дівочому волоссю. Піднявши локони вверх, провів великим пальнем по дівочій шиї. Помітивши на її тілі сироти, він легко всміхнувся й закріпив волосся защіпкою.

— Дякую, — не відводячи від нього погляду, прошепотіла Сабін.

— Будь ласка, янголе, — підморгнув і провів долонею по рубцях на руці.

— Вам варто йти, — тихо сказала.

— Я не можу зрозуміти, ти боїшся брата чи боїшся за мене?

— Ви обоє буваєте дорослими дурниками. Не хочу, щоб я знову стала причиною вашого конфлікту.

Адам провів великим пальцем від шиї до підборіддя. Сабін здригнулася від цих дотиків. Адам, схилившись, поцілував її у верхівку, і дівчина голосно зітхнула.

— Добраніч, янголе, — прошепотів на вухо й почув її глибоке дихання.

*** 

Авторська група :-)