Сьогодні в моїй найсуперечливій книзі "Моє Табу" глава від Яра...=)) і там гаряче:

— Я скучила за тобою, — шепоче Ліля мені на вухо, обіймаючи за шию. Її теплий подих лоскоче мені шию, а аромат парфумів нагадує про минуле. — Давай спробуємо знову…

Коли я чую її голос, мимоволі згадую минуле. Все було так добре, поки вона не зробила те, що зробила. Я думав, що якщо побачу її, буду злитись сильніше, що в жодному разі навіть не заговорю з нею, бо вона цього не гідна. Але ось я зараз говорю з нею. Говорю, танцюю, обіймаю, але при цьому…

— Я більше не кохаю тебе, — говорю їй на вухо. 
 — Може, ти просто ще ображений на мене? — вона зазирає мені в очі. 
— Ні, — я хитаю головою. — Хоча так, ображений, але це тут ні до чого. Та й не такий я злий, як думав буду, якщо тебе зустріну. А це ще один знак того, що я більше не кохаю тебе.
— А я все ще тебе кохаю, — шепоче Ліля, притискаючись до мене всім тілом. 
— Якби кохала, не втекла б з іншим, — відповідаю, але втім не відсторонююсь. 
— То було якесь запаморочення, — говорить вона. — Але скоро я хзрозуміла, що помилялась. Що мені потрібен лише ти…

А в "Холодній помсті" теж гаряче, але з іншої причини:

Я дістаю телефон, і починаю читати коментарі під своїм фото, машинально ставлячи кожному “сердечко”. Аж раптом натикаюся на один незвичний коментар, написаний кілька хвилин тому: 

"Так, клуб "Бохо" — прекрасне місце, а знаєш, я тебе бачу прямо зараз, і тебе і того хлопця…) Щойно він відійде, обіцяю, я підійду, чекай на мене, моя попелюшечко!" 

Що це —  дурний жарт? Чи за мною справді стежать? Я мимоволі озираюся навсебіч. Мені здається, що чоловік, що сидить навпроти, якось підозріло витріщається на мене. Але ось він відвертається… Що ж, це всього лиш гра моєї уяви, може то справді був якийсь жартівник. Але звідки він знав, у якому я клубі? 

Я схиляю голову над телефоном, очікуючи повернення Артема, а той все не йде. Відчуваю спиною на собі чийсь погляд, але боюся озирнутися. Мені дуже страшно, як тоді, на маскараді. Але тоді поряд виявився той незнайомець і врятував мене. Зараз же зі мною нікого немає. І якщо на мене хтось нападе…

“Дурниці, — злюся на себе подумки. — Тут кругом люди, охорона. Ніхто не наважиться на мене напасти. Хіба що хтось підійде познайомитись, ну і що? Я скажу, що чекаю на свого хлопця, і він відвалить…”

Та коли я вже, здається, заспокоїлася, за своєю спиною я чую кроки, які все наближаються…

Читай бестселер "Моє Табу"  тут.

Читай гарячу новинку "Холодна помста" тут. 

Дякую за підтримку, 

Ваша ВХ =)