— Ти якийсь замислений, — Жанна пригортається до мене. 

— Пробач, — я обіймаю її і торкаюсь губами щоки. — Здається, я вчинив одну дурницю. 

— Ти про що? — вона нерозуміюче дивиться на мене. 

— Моя фірма стала спонсором виставки-аукціону. А серед художниць — моя колишня, — я зітхаю. — Треба було обрати інший проект. 

— Але це може бути для тебе… ну, як випробування. Чи зможеш ти остаточно зрозуміти, що ви вже розійшлися, 

— Я хочу покохати тебе, — я пригортаю її ще ближче до себе. 

 — Я теж цього дуже хочу… — шепоче вона. — Більше від усього на світі…

Мені добре поруч із Жанною, але водночас я розумію, що зараз певно вже роблю їй боляче, а я цього не хотів…

Я прикриваю очі і цілую її. Є тільки вона, я маю забути про Ярину раз і назавжди.

Жанна відповідає на поцілунок.

 — Я не ревную тебе, — шепоче вона.  — Я тобі довіряю. 

— Дякую тобі за все, — шепочу між поцілунками. — Для мене це дуже важливо…

 — Не відмовляйся від того проекту, — каже вона.  — Я не проти, навпаки, хочу, щоб ти вилікувався від свого кохання… Але і якщо ти вибереш її, я все зрозумію…

В цю мить мені вперше здається, що я дійсно зможу покохати цю дівчину. Я обіймаю її і цілую так, як ще ніколи не цілував… Хочу, щоб вона відчула, що дійсно важлива мені. 

 — Я не хочу думати про майбутнє, щось планувати, — шепоче вона. — У нас є сьогодні, і сьогодні я щаслива, як ніколи у житті…

Думаю про те, що вона заслужила на щастя. І що я не маю права робити їй боляче. 

— Завдяки тобі я теж щасливий тут і зараз, — я встаю з дивану і тягну її за собою. — Ходімо…

Уривок з нової глави "Заручниці"

Книга наближається до завершення...