Мирного всім вечора, сонечка!!!

Роман, "Подвійні паралелі", вже завтра буде завершено!!! 

У романі на вас чекають пригоди, подорож у часі, протистояння та справжні почуття. 

Уривок.

Поспіхом повертаюся у помешкання, бо мене зараз хвилює Цвітана. Боюся аби не образилася на Османа, адже він ставив досить відверті, і подекуди особисті запитання.

Застаю дівчину за миттям посуду. Повільно йду до неї. Не можу втриматися аби не пригорнути її до себе зі спини. Я почуваюся шалено поруч з цією дівчиною. Відчуваю як потяг до неї росте з кожним днем.

— Оксене, відпусти! Негайно! — суворо наказує Цвітана припинивши мити посуд.

Я лише міцніше притискаю дівчину до себе, й тихо кличу її.

— Цвітано...

— Оксене, відпусти! — суворо наказує дівчина та кидає погрозу. — Якщо ти не припиниш свої залицяння, то в один із ранків прокинешся один.

Я важко видихаю, й змушую Цвітану повернутися до мене обличчям, заглядаю у її сині очі.

— Цвітано, я не розумію твоєї агресії. Ти ж подобаєшся мені. Шалено подобаєшся.

— Оксене, досить! — суворо наказує дівчина та смикається. — Не потрібно нічого вигадувати. Прошу!

Її слова роздирають мою душу. Я шаленію поруч з нею, а їй схоже байдуже. Вона будує між нами бар’єр із холоду та байдужості.

— Відпусти!

Я видихаю та відпускаю дівчину. Не розумію її поведінки. Виключаю той факт, що я можу бути байдужим їй, тут щось інше, але, що, поки зрозуміти не можу.

Цвітана покидає кухню, залишивши недомитий посуд. Я зітхаю й беруся домивати брудні тарілки. Серце розривається від байдужості Цвітани, а в душу закрадається ревність. І ревність ця до султана. Бо судячи з поведінки дівчини, вона таки прихильна до нього, навіть при тому, що її слова протилежні.

 Вимивши посуд іду спати. Та чи зможу тепер заснути. Цвітана поруч, але до себе не підпускає ні на крок...

Пригоди тут...

Мирного неба, та тихої ночі!