Мій перший відгук/рецензія на книгу.

Єва Ромік «Шовковий шлях «Борисфена»

Нещодавно я прочитала історичний роман «Шовковий шлях «Борисфена» Єви Ромік, сучасної авторки, яка спромоглася підняти на поверхню одну з цікавих та маловідомих тем. І тепер загадуюсь над питанням, чому в шкільній програмі ми читали «Війну та мир» та іншу непотрібну нам літературу, в якій відображалась таємнича «руська душа»?

Шовковий шлях «Борисфена» - це історія про те, як цариця Катерина та її посіпаки бажали втілити в життя свої амбіції та довести собі та Європі, що вони кращі у всьому. Це історія про те, як на теренах українського (хоча й окупованого) Криму, що в період розквіту Великого шовкового шляху був його західною столицею, намагались налагодити виробництво шовку. Це історія про гардемарина — дипломата Сергія М., який так і не спромігся отримати бажану жінку, програвши у боротьбі за її серце. І головне, що це історія кохання молодої графині Ніни та співака Сандро, історія про пристрасть та ілюзії, а також великі та малі трагедії.

Коли ми шукаємо книгу для прочитання, перше на що ми звертаємо увагу – це її назва та обкладинка. Нам потрібно бути зацікавленими з самого початку, щоб не обійти стороною цікаву історію. В моєму випадку назва книги мала більше значення, ніж її обкладинка. Тому, перше, що я зробила, зазирнула в історичні довідки, щоб згадати про що саме мовиться, адже історичні романи повинні заохочувати свого читача до пізнання.

Почавши читати, я вразилась надзвичайним оформленням та кількістю ілюстрацій, що налаштовують на відповідне сприйняття. Я ніби увійшла у картинну галерею чи музей, де представлені роботи видатних художників свого часу. Авторка та АІ об’єднались і наповнили книгу особливим шармом. В якусь мить здалось, що я читала не книгу, а відвідала театр чи оперу, де костюми та декорації відповідають історичним подіям. І як не згадати уяву АІ про кавоварку? Це той рідкісний випадок, коли дивишся на картинку і хочеш собі щось подібне. )))

В процесі читання виявилось, що у творі не лише багато героїв та подій, а й мова оповідання стилізована відповідно до епохи, і світогляд героїв сильно відрізняється від нашого сучасного сприйняття світу (і читач не повинен про це забувати).

Кому сподобається ця книга, а хто поки що омине її? Ми всі з дорослішанням змінюємо деякі свої смаки та вподобання, тому ті, хто чекають легкості чи бурхливості подій будуть незадоволені. Якщо ви, як і я, лише зараз почали читати класиків чи жанрових авторів, то обов’язково беріться за цю книгу. Особисто для мене початок був заважким, але без нього не можливо сформувати повноцінної думки про поведінку персонажів та зрозуміти правила гри описаної епохи. Якщо перші частини важко сприймались, то останні промайнули на одному подиху.

Порівнюючи з відомими творами та авторами, які описували епоху та вважаються класичними прикладами історичних романів, то можна згадати про Дюма з його помічниками, Толстого (якого нам нав’язували), або Бенцоні. Це класичні оповідачі якихось історичних подій з індивідуальним стилем.

Історичні примітки та пояснення автора викликають інтерес та поновлюють наші втрачені чи недоотримані знання. Автором проведена масштабна дослідницька робота, яку не можливо оцінити. Неймовірно складно описана епоха, країни, тогочасний менталітет та поведінка. Імена, назви, описи недуг та оглядово – лікувальні методи лаконічно та атмосферно наповнюють уявлення про світ, який залишився на сторінках історії чи зображений в якісних історичних фільмах та серіалах.

Чесно кажучи, прочитання книги викликало неоднозначні емоції: балансування між ненавистю та здоровим глуздом (через події нашого сьогодення), де ми потопаємо в тотальній ненависті до московитів та неадекватних росіян. Та попри внутрішній емоційний опір, варто продовжити читати.

Герої та чим вони запам’ятались.

Сергій Милорадов – скалічений гардемарин, що втамовував свій біль горілкою і закохався в ангела; став вправним дипломантом, вірним підданим імператриці та служив на благо російської корони. Цілеспрямований. Хитрий. Обережний. Це досконалий опис московита у всій його красі. Це та сама «руська душа» про яку так люблять говорити росіянці. Людина, яка задля себе зламає долю іншим, зведе наклеп чи звинуватить у зраді, адже не здатна на самопожертву чи справжні почуття, окрім меркантильності та ревнощів.

З книги: «Моя! Нікому не віддам!» / «Бували хвилини і його любов до Ніни перетворювалась на ненависть із-за ревнощів» / «Милорадов швидше потопить бриг, ніж подарує його корсиканцям!» - «Ось тобі, Ніна, весільний подарунок! Азі мною була б ціла і неушкоджена!»

Марфа Копилова – неоднозначна кріпачка-управителька. «Хороша дівка, тямуща. Шкода, що ліжко завузьке. Та нічого, висплюся, коли забереться!» - Сергій М. Це лячно — жорстока героїня, яка все ж викликала жалість. Вона стала прикладом того, яка доля випадала жінкам, що народжувались та жили в ту епоху. У неї, як і у кожного з героїв, були умови та обставини, що змінили її та озлобили, а з тим змусили скоритись долі.

Мара – дівчинка, з дитячою байдужістю, муза та великий скарб батька-одинака. (Саме ім’я постійно повертало мене до нашої міфології й змушувало усміхатись). Найбільше вона запам’яталась тим, що змогла змінитись та подорослішати, знайшла в собі дорогоцінні почуття до батька, які підкреслили її стабільність та змусили зітхнути його з полегшенням (для мене особисто була одна з найемоційніших сцен).

Альоша – втілення безкорисності та світлого прояву вірності. Юнак, якого Доля звела з хорошими людьми та нагородила добром за добро.

Карл Іванович Фон Моллер – помічник капітана «Борисфену», морський офіцер, та приятель Сергія з яким вони випивали. Попри значний та поважний титул, не побоявся залишитись людиною. Виявився адекватним та сміливим чоловіком з принциповою позицією.

Ніна Аристархівна – жінка-лялька в руках суспільної думки та чоловіків, приречена бути тінню у золотій клітці без прав та голосу, без жаги та прагнення свободи до іншого життя. (Ще один приклад жіночої долі тієї епохи). Вона була приречена на гниле існування і незмогу відчувати щось більше, ніж обриси примарного кохання. Вона була такою бажаною для Сергія, який не зміг довести своєї щирості та мужності, і такою неосяжною для Сандро. Зламана і сильна. Мужня душа закутана у жіноче тіло. Ніна розкривалась поступово, була сіруватою плямою у повсякденності, та у хвилини скрути проявила себе справжньою. Історія її почуттів та справжнього кохання, як на мене, почала прослідковуватись з моменту її самопожертви коханому. Ставлення до Сандро і небажання вдаряти по його чоловічому самолюбству та гордості (в контексті епохи) розкрили її. Попри усі негаразди та поневіряння, вона отримала своє жіноче щастя у всіх його проявах.

Сандро – талановитий та працьовитий батько-одинак, який за своє життя натерпівся від батька та мачухи. Він поховав дружину, витративши останні гроші та майже втратив доньку. Дивна людина, яка при талановитості та вседозволеності артиста, не мала зіркової хвороби. «Бідність – це стан душі, а не кількість грошей в гаманці». Спочатку Сандро викликав неоднозначні емоції. Він не був для мене тим яскравим героєм, в якого закохуєшся з першого погляду, та поступово проявив себе Чоловіком, справжнім, закоханим та відданим. Він міг втратити найцінніше для нього, міг відмовитись від примарного почуття, і все ж, вимолив та виборов своє щастя.

Перші три частини були класичною оповідкою без видимих сплесків. Та саме вони поступово розкрили епоху з її нормами життя; показали московитів у їхній нездатності створювати щось своє, лише красти в інших: «Не має потреби нам шовк за кордоном купувати, якщо у нас, у Тавриді тутовик лісами росте»; змалювали основні риси характерів героїв та викликали підозри й небажання сприймати їх такими. Та четверта частина перевернула все з ніг на голову, розбавивши події драйвом та цікавою корабельною баталією, дозволила побачити справжні обличчя деяких персонажів і переоцінити стосунки та почуття до них.

Слід відзначити й те, що авторка з особливим теплом описала українців такими, якими їх бачили гості з інших країн, якими їх описували тоді, на противагу до опису московитів. Адже для нас важливо, щоб і ми, і світ, ідентифікували українців, як націю з прадавнім корінням.

Висновок. Для мене книга Єви Ромік «Шовковий шлях «Борисфена» один з творів, який можна поставити поряд з творами метрів світової літератури, які вміло описували епохи та історичні події. Як і кожна хороша історія, ця викликає емоції та повчає. Це книга для поціновувачів. Звичайний читач, який шукає легкості та швидкості подій, чи палких почуттів між героями, не зможе пересилити першої половини й втратить інтерес. Та ті, хто читали Дюма, Бенцоні та полюбляють смакувати історію, обов’язково оцінять манеру оповідання та насолодяться книгою. І головне, що ця книга дає нам надію у сьогоденні. Ми всі чекаємо того, чого так боявся один з головних героїв: «В Росії почалась війна!»

Кожна книга має час, щоб її почули та побачили, або має дочекатись дорослішання її читача.

Рекомендую прочитати роман «Шовковий шлях «Борисфена» Єви Ромік. Ви не пожалкуєте! А ще обов’язково підтримайте автора своєю підпискою та вподобайкою. )))