"Ой!" "Травниця на бойовому факультеті"

"Ой!

Різко розкривши очі, виявила себе носом уткнуту в чоловічу шию. Моя голова покоїлась на м’язистій руці. Друга м’язиста рука притискала мене за талію до не менш мʼязистого тіла. Маківкою я відчувала його розміряне дихання, схоже, він носом закопався в мої коси.

Ярум міцно спав. І я боялася поворухнутися, аби не розбудити його. І, якщо чесно, не хотілося відпускати момент.

Щось у тому, як він мене обіймав, було таке... Таке приємне, хотілося, аби ця мить тривала якомога довше.

Стукіт у двері повторився і тепер був значно наполегливішим. Вперше я пошкодувала, що продавала студентам зілля. Інакше ніхто б до мене в таку рань не ломився.

Поруч відчула легкий рух. Ярум мене не відпускав, лишень трішки відсторонився, аби розгледіти.

Я підвела на нього погляд. Його очі мерехтіли сріблястими вкрапленнями навіть сильніше ніж зазвичай. Але трактувати його погляд не виходило, як би я не вдивлялася.

Мені здалося, чи він важко ковтнув, насилу примушуючи себе не опускати погляд вниз, на тоненьку бретельку, що сповзла з плечика?

Всередині, десь внизу живота, вмить спалахнула пожежа. Рука парубка на моїй талії ледь вловимо напружилася.

Це тільки в мене, чи у нього також дихання збилося?

– Аймо! – долинув з коридору голос колишнього.

– Здається, це до тебе, – з якоюсь дивною інтонацією хмикнув Ярум."

"Травниця на бойовому факультеті"

Я можу безмежно довго розповідати, як давно ця історія майоріла у наших зі співавтором думах, як сильно я хвилювалась, починаючи писати з Нідейлою Нельте, або як трусилися піджилки, коли приступала до роботи у новому жанрі.

Але яке це вже має значення, якщо історія багатьом прийлася до вподоби?) Кількість захоплених коментарів та відгуків не можуть не зігрівати наші душі.

Та, якби не була зігріта душа, тіло мерзнути теж не повинно ;)

Тому, як ми і попереджали, ціна на книгу зросте вже за кілька днів!

У вас є остання можливість придбати передплату за найнижчою вартістю.

"– А що це в нас тут таке? – хижо примружилася подруга, зупиняючись у проході.

Мені довелося визирати з-за її плеча, аби подивитися.

– Що? – я нічого не розгледіла незвичного. Адепти, їдять. Тож почала легенько штурхати Бет у ребра, аби вона проходила. Позаду теж скупчувалися голодні студенти.

– Твій колишній, – вона нарешті трохи просунулася вперед.

– Теж мені здивувала, – фиркнула я, підкликаючи магією підноси. – Він взагалі-то тут досі навчається.

– То може, виправимо це непорозуміння? – хмуро видала Бет з усмішкою, яка не віщувала Ютенові нічого хорошого."

"– То що ти там надумала, Мі-мі? – несподіване питання відірвало мене від сканування вогняної кулі, яка вже була втричі більшою, ніж у інших адептів.

– Хто? – я ошаліло на нього витріщилася. Навіть забулась влити сили, коли віддавала закляття.

– Ай-ма ж, так? – своєї магії у закляття додати не забувся. Я прийняла посилений вогняний потік.

– Так, – підозріло відгукнулася парубкові, після того, як звикла до відчуття його магії в своїх руках. Аймою мене теж кличуть.

– Отже, Мі-мі, – легко окреслив моє нове прізвисько Ярум.

Тепер моя брова саркастично полізла вгору:

– А ти будеш Я-я чи Ум-ум? – фиркнула, жбурляючи йому магічний потік."

"«Пір’я дране! Знову боляче падати», – тільки й встигла подумати. Заплющила очі і готувалася до зіткнення із землею.

Проте замість болючого удару я відчула під собою щось м’яке та пружне.

– Хто кого мав рятувати? – хмикнуло тіло піді мною і нахабно додало: – Я ж казав, що удари по голові не допомагають.

І навіть не подав знаку, як йому боляче!

– Хороший травник не довіряє словам пацієнта, а перевіряє ефективність власноруч, – лише і змогла видати я, все ще тримаючи очі заплющеними.

– І як? – знов хмикнуло тіло піді мною.

– Ти говориш, – озвучила очевидне.

– Це ж ніби гарний знак? – підігрував далі Ярум.

– Був би, якби ми не намагалися тебе заколисати, – я нарешті відірвала голову від чоловічих грудей, розплющила одне око, потім друге.

І наштовхнулася на пронизуючі темні очі."

"– Яруме, кліпни бодай раз, якщо Мара тебе приворожила і тебе треба рятувати! – хіхікнула Бет.

Погляд Айми на мить став сфокусованим, вона озирнулася на подругу і мовчазно, проте дуже голосно, на неї шикнула.

– А що я? – обурилася руда. – Він же взагалі ані слова не промовив сказав! Раптом ти надто серйозно сприйняла історію про істинних.

– То я б тоді його не ворожила, а навпаки, відворожувала, – Айма закотила очі, повертаючись до аури Ярума."

"Різкий удар оголив мої магічні сенсори, посиливши сприйняття. В глибині душі ніби щось розірвалося на шматки, обдаючи мене болем. Нестерпним настільки, що перехопило подих.

Світ навколо наче зупинився, або ж дуже сильно пригальмував.

Емоції. Чужі емоції віддзеркалилися і почали вирувати в мені. Біль, самотність, жах чогось незрозумілого, але неминучого. Відчуття пустоти затоплювало здоровий глузд. Хотілося вити і кричати. Потрібно було щось встигнути, знайти...

Куля все ще летіла на мене, так неймовірно повільно. Намагаючись встояти, я почала важко і глибоко дихати. Сльози затопили очі, та все ж погляд вихопив обличчя Ярума.

Це ж його емоції! Трясця... Я розгублено застигла, вирівнюючи дихання і приходячи до тями. Що такого жахливого він міг пережити чи переживав зараз?"

Читати тут:  "Травниця на бойовому факультеті"