Рубрика : Трохи жартівливих висловів...

Для гарного настрою трохи жартівливих вислові з книги Відьма, жерці та інші неприємності :

Фантастика! Нехай їй!

На бобика?

Та щоб його!

Та грець його!

Теж мені, моцак думки.

Набідований.

Ну запалюй!

Фрейда тобі в колиску!

Твоя совість, певно, зовсім без господаря живе.

Та поцілуй бузька в калатало, з цим усім!

Хай йому тямиться!

Та, щоб тобі легенько тикнулося!

Та не крути той приспів!

Та йо!

Не рухай мене!

Нахіба?

 

Що далі: бабки, ворожки, чаклуни, спадкова відьма в четвертому поколінні?

 

- Хочу додому й більше ніколи усієї цієї страшидли не бачити, - пробурмотіла я.

- Так і їдь, - буркнув він.

- Не можу. Совість у вигляді Ірини Миколаївни мене на смерть загризе

 

- А ти точно…екстрасенсиха?

Він слова «екстрасенсиха» мене аж перекосило.

- Не точно, - видала я йому на роздуми.

 

Вже через годину у мене трусилися руки, нерви й навіть трішки теліпало мозок.

 

- Ти брешеш! - якось невпевнено так сказав він. 

- Вау, ти мене розкусив, як той батончик.

 

Я й так зазвичай важка вранці, а коли ще не висплюсь, то зло мною править, ще б роги й в пеклі мені ціни б не було.

 

- А якщо вона якась ненормальна? – стиха прошепотів він.

- Ясень пень, що ненормальна, саме тому ми до неї й приїхали, - як малій дитині знову повторила я.

 

- А ти умієш заспокоїти, - фиркнув він, як помийний кіт у якого була дуже важка доля.

- А ти умієш нервувати, - розвела я руками. -  Усі ми не без гріха.

 

Ну як їли, я наминала, а він скорботно водив виделкою по тарілці. Зате ясно, чого це я, паняночка зі спокусливими жіночними формами, а воно - бліда міль, яка ще й десь по дорозі, схоже, влушпарилася в сосну головою

 

- То це ти відьма? –  темним, глибоким гарчання пролунало у мене за спиною.

Здригнулася від несподіванки й озирнулася. Біля стіни стояв чоловік. Такий колоритний чоловік. Блищав лисиною, харизмою, та внутрішнім сталевим стержнем, як начищений чайник. Либився, що аж сліпило і дивився, неначе я у діток сиріт гроші краду.

 

- І що ж ти красеню хочеш? На долю погадати? – він тільки єхидно усміхнувся. - Ворога зурочити? – повів бровою. - Дівку приворожити? – зневажливо пхикнув. – Невже проблеми з чоловічою силою?

- То ти відьма чи стендапер?

 

- Там, що сльози цнотливої дівиці? Магічні еліксири? Амулети? Кров дракона? - киває він на мій наплічник.

- А ти, схоже, давно й надійно розлучений зі здоровий глуздом, - огризаюсь я.

- Та я з ним ще навіть не побрався, - радісно хмикнув він.

- А що так, не бере?

 

- Хробака тобі в рота! Помовчи вже трішки, - озвіріла я від втоми і його пресування.

- Я не рибка й на нього не поведусь, - ображено буркнув він. – Як казала, одна моя знайома психологиня, людей треба слухати. Я намагаюсь. Але щось не працює…Як складно з вами жінками…У мене купа запитань…я делікатно намагаюсь прояснити ситуацію,- кумедно так розвів він руками чи то об’єм «ситуації» обмальовував, чи то від чарівних фей натхнення чекав…

 

 

 

- Я розумію, що твій мозок зазнає космічного навантаження, проте це було дещо спрощене пояснення. А в тебе, окрім сподівання, що я тобі на блюдечку принесу усю інформацію  ідей більше немає?

- Є! – серйозно кивнув він. – Я над ними працюю. Твою версію, що похований не Єлисей я теж перевіряю. Але це довго.

- То ти думаєш, якщо дістанеш мене до печінок, це стане швидше? – в моєму тоні прокотилася легка пекучість, як після смаку ординарного коньяку.

 

 

- На демонів ми почали списувати, коли у нас з’явився хтось на букву «В».

- Це що таке? Всевидюще око? Вундеркінд? Відірви зад від дивану? – спробувала пригадати я слова на букву «В».

- Це відьма, - проричав він.

- А у вас є відьма? – поцікавилася я.

Мені здалося, що він, аж зубами заскреготів.

- Так, а ти ж відьма, - просвітив мене мажор.

 

- Я так розумію, що ти мені дісталася за те, що не молився?

 

- Та я взагалі нічого не робила, - обурилася я на таке звинувачення.

- Це і насторожує, - видихнула вона дим. – Бо, за твоїми питаннями, в тебе і таргани на всю голову хворі…

 

- У давні часи, вважалося, що жерці могли спілкуватися з душами померлих…

- Думаєте, я з такою душею спілкуюсь? – не втрималася я від запитання.

- У них хоч виправдання є. Вони перед обрядом коноплі курили. А в тебе яке? – єхидно так поцікавилася ця паскудна жінка.

 

Хтось же його виховував, то мав би пояснити різницю між тим, що таке добре і що таке погано. Хоча, лелека теж міг промахнутися…і хто його знає, що могло трапитися при падінні з висоти…

 

- Розворуши свою припорошену уяву. Не будь емоційним інвалідом. Відрости ікла, кігті, мозок, змужній…

- А ви оце часом не позашлюбна донька Сухомлинського?

- Ой! Мій настрій, прямо ліг на підлогу. Ти врахуй, що забиті мозги не додають людям довгого життя і спокійної смерті, - захихикала вона.

 

– А так мені мріялося, що тільки бац-бац і в дамках.

- От і займись «бац-бац». А то знаєш, просто мріяти сидячи в мене на кухні – це все одно, що рибалити в унітазі.

- А ти така, як справжня чорна відьма, поки зуби не наточиш, то гадаєш, що день пройшов даремно…

 

- Марфо, а розкажіть мені про особливі дні для проведення ритуалів?

- Це ще нащо?

- Ще поки не знаю, але щось мене мучить.

- То не інакше як демони у твоїй голові брунькуванням розмножуються, - паскудненько так захихотіла вона.

 

 

- Мене більше чорна магія цікавить.

- От, від фрази «ти й чорна магія» в одному реченні, я майже побачила апокаліпсис. Слухай, неспокійна, ти припиняй ці експерименти з моєю психікою, - забідкалася ця відьма.

 

- Господи, чому з жінками так важко говорити? – закотив очі до неба Зорян.

- Щоб жити було цікавіше, - виразно скорчила я гримасу.

 

 

- Це майже, як у фільмі жахів, - вставив і своїх п’ять копійок Еміль, - у героїні такі спочатку очі скляніють, а потім вона по стелі розпочинає бігати.

- О, ось що буває, коли в голові пісок, тирса і бджоли, - огризнулася я й потерла свою голівоньку в якій щось, аж гуло.

- Чого це?! – обурилося дитя TikTok.

- Бо дичина так і сиплеться.

 

- Щось у мене таке враження, що коли ворог з’їсть твій мозок, то розуму йому не докинеться, - тяжко зітхнула я.

- Злобненька моя, твої ті балачки, то від нелюдимого характеру, -  фиркнув він. – А я взагалі мрія, а хлопець…