Починати спочатку завжди важко. Всім і кожному. Я звикла до несподіваних змін, що роблю своїми ж руками, але кожного разу це лячно. Лячно аж до невпинного гупання серця у грудях.

Цей кислотно-блювотний страх в переміш із солодкою лінню вибиває з колії. Стає важко робити те, що до душі. Зараз, до прикладу, пишу цей текст і вже вмираю від сорому в майбутньому, адже слова якось не складаються в речення, здаються недолугими, а сенси губляться десь між рядків та недоречних метафор.

Словом.

Мері Сью хочу залишити тутечки, як слід чистої свідомості й тієї мене, яку більшість мого теперішнього оточення навіть і не знають. Це, мабуть, по дитячому наївно, але  мені хочеться хапатись за цю думку як за дитячий рятівний круг.

Тому запрошую до прочитання "Міста скляних мрій", ідея якого зародилась колись давно в закапелках мого мозку і до сих пір ніяк не покине його.

Дякую і до зустрічі!

З любов'ю, Мері Сью ♥