Що відбувається у житті персонажів після фіналу?

Рік тому я почала викладати роман «Мед для Ворона». І вже тоді пообіцяла, що покажу життя Дениса та Софії після фіналу (не люблю прощатися з героями, тож вони кочують з книжки у книжку).

У романі «Малина для Журавля» наша медова парочка з’являється двічі. І у цьому блозі я хочу показати вам їхнє життя після фіналу.

Глава 29

Ліна завершила розмову й пішла до будинку. Але вже на порозі завмерла. Бо почула плач. І це було не тихе рюмсання, а завивання зі схлипами.

Не розуміючи, що відбувається, вона кинулася у кухню. Денис образив Софію? Приніс їй погані новини? Вона поранилася, доки готувала для них вечерю? Але Ліна спинилась у коридорі, так і не увійшовши у кухню.

Денис сидів на диванчику. А Софія була у нього на колінах та втискала заплакане обличчя йому у шию. Чоловік ніжно гладив її по спині й шепотів заспокійливі слова на вушко. При чому слова чергувалися з легкими поцілунками у скроню, чоло, маківку.

– Кохана, ти лякаєш свою подругу, – це Денис проказав так, що й ошелешена Ліна почула.

Софія лише на мить підняла очі догори, пробубніла щось схоже на «Пробач», а тоді знову заридала.

– Я…, – почала Ліна, але продовжити не змогла, бо слова у голові розкидалися у букви.

Денис залишався впевненим та спокійним. Софія продовжувала ридати. А Ліна зиркала то на подругу, то на її чоловіка.

– Вона розплакалася, бо я привіз вечерю з ресторану, – пояснив Ворон, коли вловив повне збентеження гості.

Це не пролило світло на ситуацію. Невже Софія образилася, бо Денис взяв їжу з ресторану, коли вона приготувала вечерю? Може він взяв щось не те? Або він не вірить у її кулінарні здібності і її це образило? Ні. Їхня Софія завжди була дуже стриманою та прагматичною. Вона б ніколи не влаштувала істерику через таку дрібницю.

Ліна втупилася поглядом у Дениса, чекаючи подальших пояснень.

– Я не їм ресторанної їж. Ні, вона дуже смачна і вишукана, – засміявся, продовжуючи розтирати спину Софії, – але я сприймаю страви з «Арго», як роботу. І Софія через мене теж їх так сприймає. Але я подумав, що вони сподобаються тобі. А оскільки ти прогостюєш у нас всього тиждень, я вирішив справити на тебе максимум хорошого враження і взяв їжу з ресторану. Лише для тебе. І Софію це дуже розчулило, – гладив її голову, яка здригалася від ридань.

А Ліна здивовано кліпала очима.

– Пробач, ми залишимо тебе на кілька хвилин…, – Денис підвівся, досі тримаючи на руках Софію. І так виніс її з кухні.

Ліна ж залишилася у коридорі. Так вона простояла, доки в вухах не перестало шуміти. А тоді все ж пішла у кухню. Однак і там не знала, що робити. Аби хоч чимось зайнятися, вимила дошку для нарізання та дві чашки. Вона саме витирала стільницю, коли почула шум за спиною. Денис зайшов, прикривши за собою двері.

– Що ж, знайомство вийшло не зовсім таким, як я уявляв. Я Денис Ворон, – протягнув їй руку.

– Ліна Малиновська, – кволо посміхнулася у відповідь і потиснула руку.

– Сідай, – вказав на диван. – Почнемо вечеряти удвох. Софія заснула. Вона завжди засинає, після того, як поплаче.

– І часто вона плаче? – тихо запитала Ліна.

– По кілька разів на тиждень. Іноді просто хнюпить носа. А іноді, як от зараз, ридає. Ми були у лікаря, – мовив, розставляючи тарілки на столі. – Він сказав, що такі емоційні зриви більше характерні вагітним у першому триместрі, а ми вже у другому.

– Вона казала, що стала дуже чутливою. Але я не думала, що настільки…

– Лікар сказав, що хвилюватися не варто. Бо це приємні емоції. Вчора вона розридалася, бо побачила книгу, до якої робила малюнки, у руках незнайомої дівчинки. Тиждень тому її розчулив рекламний ролик. А раніше Софія плакала, бо я приніс їй квіти.

Все це Денис говорив зі світлою теплотою, зовсім без іронії чи насмішки.

– Це дуже мило, коли ми на самоті. Але коли ми на людях, вона потім дуже соромиться почервонілих очей та носика, – Денис сів навпроти. – Прошу, їж. Інакше Софія почне плакати, бо ми через неї залишилися голодні.

І знову у тоні чоловіка Ліна не почула ніякого докору. Просто турбота про почуття коханої. Наступні пів години вони розмовляли на банальні, але завжди актуальні теми: дім, робота, родина.

Софія, заспана та рум’яна від холодного вмивання, увійшла до них, коли Денис саме ставив чайник на плиту.

– Я довго спала? – терла очі, мов дитина. – Ви ж не залишилися через мене голодні? – безтямно дивилася на стіл.

– Хвилин сорок, – відповів Денис, легко притискаючи дівчину до себе. – І ми вже повечеряли. Тепер ваша черга поїсти, – погладив животик та посадив кохану за стіл.

Коли вони допили чай, Денис мовив:

– Кохана, для прогулянки вже пізно. Але можеш посидіти з Ліною у саду. А я помию посуд.

– Було б чудово, – ліниво зітхнула Софія.

Дівчата підвелися та попрямувала у коридор. Там Денис витягнув з комода два пледи. Один протягнув Ліні. А інший накинув на плечі Софії. При цьому лагідно витягнув її волосся з-під пледа, навмисно торкаючись пальцями шиї.

Опустивши очі, Ліна вийшла на двір. Софія йшла слідом.

– На гойдалку?

– Ні, – відмовила подруга. – Дитина після гойдання стає надто активною вночі. А Денис бажає зловити кожний її рух. І так, то він, то маля, мене будять. Я у шезлонг.

Ліна закуталася і почала розгойдуватися.

– Я дуже рада за тебе, – тихо мовила. – До сьогодні я і не знала, що ти можеш бути такою…

– Якою? – усміхнулася Софія.

– Такою піддатливою. Приємно бачити, що ти опираєшся на когось, окрім себе.

– Я роками жила і навіть не здогадувалася, що мене лише половина. А зустріла Дениса і… Не знаю, як це описати. Ніби у мені була пустота, яку він заповнив. Пробач, тобі боляче таке чути, зважаючи на те, що було у тебе з Максимом.

– Ні, твоє щастя не загострює мій біль, а навпаки, розвіює його. Та й, по суті, нічого між нами не було. У Швеції я багато думала. Той місяць з Журавлем…, – вона зітхнула, – він був помилкою. Все, що відбулося тоді – велика помилка.

– Ліна…

– Це правда.

– Але ви були близькі. А близькість дуже важлива, – мовила Софія, злегка почервонівши.

– Ми були близькі лише один раз. Вперше. А те що було після цього…, – вона задумалася, – це була маніпуляція з мого боку.

– Не розумію…

– Йому потрібен був час, щоб обдумати все, що відбулося. Між ним і Кірою. Між ним і мною. А я не дала йому цієї можливості. Настільки боялася, що він прийме неправильне для мене рішення, що не дала йому шансу все тверезо обмислити.

Софія похитала головою, мовляв, поясни.

– Я його зваблювала. Постійно. Найрізноманітнішими способами, – гірко усміхнулася. – Якщо зважити на те, як часто кров з мозку переливалася у… інший орган, то йому було просто ніколи думати. А там є у що качати кров.

Почувши це, Софія розреготалася.

– Я не вигадую.

– Я тобі вірю, – сміялася Софія.

– Та я про інше! Це навіть науковці довели. Чоловікам і справді складно мислити тверезо в момент збудження, – намагалася довести свою теорію подрузі, але вже й сама ледь стримувала сміх.

– Припини мене смішити. Бо для малюка це навіть гірше, аніж гойдалка.

Вони реготали ще кілька хвилин, а тоді від доріжки почулися кроки.

– Я вам не заважатиму? – запитав Денис.

– Ні, – мовила Ліна.

– Ходи до мене, – Софія посунулася на шезлонгу, аби звільнити для нього місце.

Чоловік сів позаду коханої та обійняв її.

– Вирішив подихати свіжим повітрям перед сном. А то голова якась важка, – мовив Ворон.

А Ліна та Софія вибухнули сміхом.

– Що? Чим я вас розсмішив? – не міг втямити. – Голова й справді болить, аж кров у скронях пульсує…

Ця фраза ще більше розсмішила дівчат.

– Я б образився, але у вас двох дуже мелодійний сміх, – мовив беззлобно.

Вони просиділи на вулиці ще годину. А тоді дрібний дощик загнав їх у дім. Денис розклав диван у залі, а Софія постелила їй та принесла додаткову ковдру. Переодягнувшись у піжаму, Ліна поставила телефон на зарядку. А тоді заплигнула у ліжко.

Дівчина саме роздивлялася узори на стелі, які відкидали через тюль ліхтарі з дороги, коли почула з сусідньої спальні приглушений сміх Софії. Здається, у Ворона голова легшає.

Усміхнувшись, вона перевернулася на інший бік. І вперше від дня подання заяви на розлучення заснула ще до того, як її думки згіркнули через спогади про Максима.

Глава 48

Ліна прийняла відеодзвінок.

– Агов, четвірка, приймете у своє товариство ще одну солоденьку дівчинку? – запитав Денис.

– Що? – не зрозуміла Дана.

– Вже? – закричала Уляна.

– Вітаю! – ледь не розплакалася Ліна.

Далі говори всі одночасно і зрозуміти хто що бажав і запитував, було нереально. Але через п’ять хвилин дівчата втихнули, бо на руках у Дениса закректала дитинка.

Чоловік поколисав малу і вона миттю замовкнула.

– Не даремно я тренувався на Мірі та Марку, – мав на увазі своїх племінників.

– Як ти? – запитала Уляна у Софії.

– Погано! Я мама вже дві години, а досі тримала нашу доньку на руках лише коли годувала її! – обурюватися серйозно Софії заважала усмішка.

– Шш…, – лагідно мовив до неї Денис. – Ти носила нашу донечку дев’ять місяців. Тепер моя черга, – схилився і поцілував кохану у чоло.

– А в іншому, як ти? – турбувалася Дана.

– Добре, – втомлено усміхнулася.

Кілька хвилин Софія та Денис розповідали про те, як почалися пологи. Вони саме ніжилися у ліжку, коли у жінки настали перейми.

– Денис так перелякався після того, як я сказала, що народжую, що ледь не побіг у машину в піжамі, – сміялася Софія.

Тепер і Денис засміявся. І з його сміху та почервонілого обличчя подруги, Ліна зробила висновок, що у той момент Денис був не в піжамі, а голий.

– Уявляєте, ми навіть сумку забули! – говорила далі Софія. – Наші речі привезли Аліса з Микитою.

– Це були тяжкі шість годин, – проказав Денис. – Але подивіться на нашу винагороду, – усміхнувся до донечки.

– Хочеться вже скоріше додому, – промовляючи це, Софія, попри виснаження, засяяла зсередини.

Ось таке продовження має їхня історія. Не певна, що Софія та Денис з’явиться у романі «Карамелька для Зозулі», але вони точно будуть у книзі «Пиріг для Луня» (це третя і четверта книга циклу).

Дякую за увагу до моєї творчості!