Вітаю, сонечка!!!

Всім мирної суботи!

Запрошую до нового розділу, — КОЛЕКЦІОНЕРА. 

Виявляється наздогнати дівчину, це найлегше, що можна зробити. Бо це зовсім не означає, що вона на все погодиться та піде за чоловіком. А у нашому випадку, їх навіть два. Тож кого обере капризне дівчисько?!! 

Уривок.

Повертаюся до машини Кароліни, і суворо востаннє питаю.

— Мала, або ти відчиняєш, або?!!

Та вона сидить наче не чує. Реакції нуль.

— Ну, що ж, мала, ти сама кинула мені виклик, — шиплю. — Потім не плач...

На мої слова мені дістається ще один не пристойний жест.

Не вагаючись заходжу в додаток, кілька клацань і замки на дверцята машини Кароліни, підстрибнули вгору. Швидко хапаюся за ручку й відчиняю дверцята.

— Виходь! — реву не своїм голосом, бо зухвалість малої вивела мене зі себе.

Вона лише зітхає, і відстебнувшись, прихоплює ключі, і граційно вийшовши з машини, простягає мені ключ.

— До обіду машина має бути відремонтована, та доставлена до мого дому. — пильно дивлячись мені в очі зухвало заявляє дівчисько.

Я по новому приголомшений, її впевненістю та зухвалістю. Досить мені забрати ключі, як Кароліна робить крок, аби піти. Моментально хапаю малу за талію, і притягую її до себе. Не можу впоратися з надмірними емоціями. Її присутність та поведінка робить мене не керованим. Це ж потрібно так вміти філігранно виносити мізки.

— Мала, до обіду машину тобі ніхто не зробить. — правдиво попереджаю. —Сьогодні вихідний, тож більшість СТО не працюють.

— Це твої проблеми, солодкий! — фиркає Кароліна. — Я не просила тебе ганяти за мною. Пусти!

Продовження тут...

Приємного читання!!!