(не)рідна для мажора

- Я на тебе ображена, - лягає на сусідній стіл і сичить на мене.

- Чому ж ти прийшла? - посміхаюсь.

- Щоб сказати тобі про це, - надуває губи. До неї підходить масажист і береться за роботу. Кріс задоволено закочує очі, та потім хмуриться і дивиться на мене. - Ти не хочеш знати чому?

Я і так знаю, все через Адама, але не хочу позбавляти її можливості самій все висловити.

- І чому ж? - роблю здивований вигляд.

- Ти вкрала в мене чоловіка, - звинувачує. І вираз обличчя має такий, що вона справді в це вірить.

- Не розумію, про що ти говориш, - прикидаюсь дурепою. Грати роль мені не важко. Інколи навіть весело, як у випадку з Кріс.

- Все ти добре знаєш, - злиться і смикає плечем, через що масажист боязко забирає від неї руки. - Адама поцупила. Він мав бути мій. А ти підступно його вкрала.

- По-перше, він сам до мене підійшов. А по-друге, Адам не річ і сам вирішує з ким спілкуватись. Яка гарантія, що він би був з тобою, якби я його відшила.

- Стовідсоткова, - шипить і відвертає голову в іншу сторону.

Я лише посміхаюсь. Кріс любить робити з мухи слона. Влаштовує істерику, наче хтось їй щось винен. Я до такого звикла, тому не звертаю уваги. Лежу і продовжую отримувати насолоду. Чоловічі руки плавно ковзають по гладкій від олійки шкірі, пальці професійно мнуть, натискаючи на болючі місця. М'язи потроху розслабляються і скоро я відчуваю легкість і прилив сил.

- То ти з ним зустрічаєшся? - через деякий час подруга знову повертає голову до мене.

Її вираз обличчя такий, наче її сильно образили.

- Важко сказати, в нас було лише одне побачення. Але він хоче зустрітись ще раз.

- І він тобі подобається? - мружить очі.

- Адам цікавий, я б хотіла дізнатись його краще, - чесно зізнаюсь. - може з часом в нас закрутиться щось серйозне.

- Щасливиця, - фиркає і кладе підборіддя на руки, дивиться кудись вперед. - Завжди тобі дістаються найкращі.

Дивуюсь її словам, бо не поділяю її думки. Мені здається навпаки, мене помічають лише самі покидьки, Адам єдиний є винятком.

- Ти перебільшуєш, - хочу її заспокоїти.

- А от і ні, - дратується і трясе головою. - Як тільки на горизонті появляється цікавий чоловік, вся його увага відразу падає на тебе. Про що тут говорити, он навіть Макс не зводить від тебе очей.

- Це ти про кого? - щиро дивуюсь.

- Про твого зведеного брата, - хмикає і дивиться з докором. - Я давно помітила, як він не відходить від тебе. Навіть те, що ваші батьки одружені його не зупиняє мріяти про тебе.

От тепер я шокована.

- Що ти вигадуєш? - поспішаю заперечити. - Макс ненавидить мене, від коли я переїхала до них. Він мріє спекатись мене. І якби я зникла, він був би тільки радий.

- Можливо раніше не любив тебе, - кривить хитро губи. - Але зараз все змінилось. Міло, я маю очі і як дівчина можу тобі дати гарантію, що він тебе хоче.

Макс? Не може бути. Подих перехоплює лише від однієї думки про це. Ми з ним вороги. Завжди були. А зараз він наче оскаженів, хоче зробити чим болючіше. Кріс помиляється. Вона сплутала ненависть з пристрастю.

Згадую сцену на конюшні. Він тоді так легко ніс мене на плечі, його руки так ніжно охоплювали мої стегна. А погляди, які він кидав на мене, котрі я час від часу ловила на собі. Від них ставало спекотно і некомфортно. Він і справді останнім часом дивиться на мене якось дивно, та ніколи не бачила в його очах бажання.

Невже Кріс права? Та ні, не вірю цьому.

- Почервоніла, - сміється з мене подруга. - А кажеш, що нічого не знаєш. Про Макса всі мріють і не думаю, що ти виняток. На твоєму місці, я б не гальмувала, він же такий сексі.

- Ти напевно забула, ми з ним зведені брат і сестра, - відрізую різко.

Я не хочу продовжувати цю тему, бо вона мене сильно хвилює. Згадуючи про Макса у такому плані, відчуваю по тілу легке поколювання. Це не правильно.

- Але ж не рідні, - не вгамовується Кріс. - Ще й живете через стінку. Я б не впустила моменту. Наче випадково можна в ванні перетнутись, чи на кухні. Це ж так просто. А його тільки помани і він буде твій.

- Кріс, закрили тему, - підвищую на неї голос

https://booknet.ua/reader/ne-rdna-dlya-mazhora-b416947?c=4493917&p=1