Другий арт Семптембри, з другою міні історією:)

Ніч. Як багато в цьому слові для деяких людей. Особливо для Гаррісона, для якого ніч була не тільки домівкою, а й найліпшим другом. Він безшумно рухався до величного будинку на околиці міста. Сьогодні вночі він мав стати або безмежно багатим або ж померти невідомим.

      Ці думки його не засмучували й навіть не відволікали від основного — роботи. Він завжди називав це "професійними ризиками". Цієї ночі в нього було особливе замовлення.

      Підійшовши до воріт будинку, його зустріла варта. Два кремезних воїни в важких обладунках перегородили йому дорогу. Гаррісона у відповідь лише посміхнувся і здійняв руки долонями до стражів.

      За кілька хвилин ворота маєтку відчинилися і високий, худий чоловік з сивиною заговорив з-за спин вартових, коротко вклонившись та жестом запрошуючи гостя в маєток:

- Доброї ночі, пане Гаррісон. Прошу проходьте, вас вже очікують.

      Гаррісон посміхнувся і тихо рушив за мажордомом. Проходячи подвір'я, прикрашене давніми статуями та фонтанами, він подумав що йому тут не місце. Це відчуття посилилось коли він пройшов крізь величну галерею у самому маєтку.

      Його послуги звичайно коштували не дешево, але лише з вигляду маєтках він зробив висновок що його наймач був дуже впливовою людиною, і міг би й не наймати когось для розв'язання проблем.

       Коли вони з мажордомом дійшли до кінця галереї, він відчинив масивні двері та оголосив про прибуття гостя. Гаррісон думав вже пройти та сісти навпроти розкішного крісла яке стояло спиною до дверей, але владний жіночий голос зупинив його:

- Ось так достатньо, пане Гаррісон.

- Як скажете, леді, — сказав він і зупинився як вкопаний.

- Не буду ходити довкола, — протягнула вона, — ви й сам знаєте для чого ви тут. Південна відьма. Я хочу, щоб її не стало. Принесете мені доказ її смерті і я вас винагороджу.

- Не очікував, — запнувся він, — але мені потрібна буде група. Я чув що так просто до неї не підберешся.

- З цим я вам допоможу, — відповів голос і потім звернувся до мажордома, — приведіть їх.

- Так, міледі, — відповів він і зник з кімнати.

      Через якийсь час в кімнаті стояло вже двадцять нових людей. Всі як на підбор професійні найманці, можливо колишні солдати регулярних армій. Кожен у своїх обладунках та при своїй зброї. Вони з подивом та недовірою дивились на Гаррісона.

- Слухайте мене всі, — сказав голос жінки, — ви знаєте свою ціль. Пан Гаррісон буде вашим командиром на цьому завданні. Слухайтесь його так само як і мене. Зрозуміло?

- Так, пані, — сказав здоровань в латах і дворучним мечем за спиною, а потім звернувся до Гаррісона, — ми готові, командире. Ведіть.

      "Як швидко" подумав про себе Гаррісон. Але вибору в нього вже нема. Він вже погодився на цю роботу. Принаймні так думала леді, яка його найняла і йому навіть не спало на думку щось їй заперечити, коли вона озвучила йому ціль.

      Опівночі вони прибули до розвалин старого храму, з якого доносились молитви та спалахи світла, немов живі вогники, що відбивались від каменів, танцюючи під повним місяцем.

       Гаррісон зупинив своїх людей і жестами наказав оточити місцевість. До честі воїнів вони зробили це професійно і тихо. Він навіть здивувався коли побачив як кремезні чоловіки в латах безшумно, немов тіні рискають по руїнах храму, беручи в кільце єдину напівуцілілу каплицю.

     З їх наближенням вогники ставали більш різкими, швидкими і яскравими. Вони наближались повільно, невідворотно, ніби хижак який підступається до своєї здобичі.

      І ось коли залишилось лише з десяток метрів до каплиці, то роздався задавлений крик. Один з воїнів впав замертво. Потім інший. За ним інші. Серця "хижаків" охопив страх. Вони хотіли вже побігати звідси, але Гаррісон в унісон з іншим кремезним воїном прокричали:

- Не відступати!!!! Взяти її!!!!!!

      І вони знову перетворилися на хижаків, відкинувши страх. Але цього було не достатньо. Ще кілька спалахів, ще кілька задавлених криків і звук палаючих на землю обладунків. Потім ще. І ще. І ось на ногах лишились лише Гаррісон, фактичний командир цієї групи та ще четверо воїнів.

      Гаррісон вилікував. Він уважно дивився за всіма. І ось коли ще один з воїнів впав на землю, він вистрілив з арбалету. Почувся жіночий крик. Він влучив у відьму.

     Коли вони підійшли ближче, то побачили жіночу фігуру в капюшоні, затискаючи арбалетний болт в животі. Мечник посміхнувся і хотів здійснити вирішальний удар, зносячи голову відьмі, але завмер. Відьма підняла голову і розсміялась.

      Потім мечник впав на землю, а за ним і інші члени загону. Лишився лише Гаррісон. Останнє що він побачив була рука в літній рукавиці яка розтрощила йому череп.

- Маркус? - промовила відьма з сумішшю болю надії й радості, — в мене вийшло

- С-с-сем-м-птем-м-бра...

Будемо вважати ці мініісторії з артами — трейлерами до майбутніх сольних книг:)