Ну що, хороші, повертаємося до напружених днів на північних землях Трофаста.  Буде всього: ніжна пристрасть Хаука, і сутичка з Каєю, і побачення з зеленооким Інгом. У суботу ввечері наступна прода.

Хаук передав поводи Урагана хлопчині і допоміг спішитися Алії.

- Щось термінове? - він кинув пильний погляд на воїна і кивнув, запрошуючи того підійти ближче.

- Це важливо, пане.

- Добре, кажи, - Яструб розправив плечі й безшумно зітхнув.

Не важко було здогадатися, про що піде мова, але Хаук чекав коли хлопець сам розповість про свої прагнення.

- Вахнут, я прошу тебе додати мене до тих воїнів, що вирушать до Кривавої брами.

Алія здригнулася і затримала дихання. Що це Інг надумав? І що буде, якщо командир вшанує його прохання?

- Ні, друже мій, - здогадка Хаука підтвердилася.

- Чому? - Інг стиснув великі кулаки, але не посмів показати командувачу свого розчарування.

- Ти занадто молодий і біля замку на кожен меч прийдеться багато роботи.

- Я не безвусий юнак! Мені двадцять зим, пане!

- Саме так. Лише двадцять.

- Мої роки не заважали мені ходити з тобою в походи і бути поруч у битвах. Хіба я хоч раз підвів тебе, Дикий Яструбе? - Алія встигла помітити, як на коротку мить спалахнули молодою зеленню очі Іншого.

- Ні, ти хороший воїн.

- Тоді що?

- В Ущелину їдуть виключно одинаки.

- У мене немає дружини й дітей! - хлопець покосився на дівчину.

Алія відчула себе зайвою в розмові чоловіків, тому вона постаралася якомога непомітніше піти. Зіткнення характерів Інших і їхні суперечки обсипалися гірким осадом на серце, вона розвернулася й пішла до замку, дві пари чоловічих очей мовчки простежили за нею.

- Хаук, - зашепотів Інг, хоч Бренна тепер не могла їх чути, - дівчина і так твоя. Я б усе віддав, щоб Алія була зі мною, але вона завжди обирала лише тебе. І я прийняв її вибір, але одному Великому відомо, чого мені коштувало змиритися з ним. Я не багато чого прошу. Дозволь мені бути поруч із нею, я хочу мати можливість захищати її на полі бою. Більшого не вимагаю.

Гаряче благання в зелених очах відкрито вихлюпувалося назовні, Інг вже не міг бачити себе далеко від Алії.

- Ні, хлопче. Ти єдиний годувальник у великій родині, на тобі лежить турбота про менших братів і сестер.

- Яструбе...

Командир підняв долоню, попереджаючи будь-яку суперечку.

- Якщо тебе принесуть до матері на щиті, хто подбає про твоїх близьких, га?

Уся фарба разом зійшла з обличчя молодого воїна, він стиснув губи в уперту лінію.

- Це наказ, воїне, - додав вахнут, щоб відбити будь-яке бажання до самовільної спроби.

Накази не обговорювалися. Інг зчепив зуби і на мить заплющив очі, він щосили намагався стримати протест, що рвався назовні. Широкі груди воїна важко здіймалися, шумне дихання свідчило про внутрішню боротьбу й полинну гіркоту, що охопила все його єство...

https://booknet.ua/book/alyasila-vognyu-kniga-2-b415006