Звіт Семптембри, "Місія На Півдні"

 АРХІВИ ІМПЕРІЇ, ЗАПИС 687, ЗВІТ СЕМПТЕМБРИ, "МІСІЯ НА ПІВДНІ"

      На далекому півдні імперії, після початку "Великої Зими", ситуація погіршилася до критичного рівня. Морозні вітри, що ріжуть шкіру, мов леза, і важкий, задушливий смог від  заводів війни, створили нестерпні умови для життя. Колись ці землі були осередком нової інженерії, де величезні парові машини невтомно працювали, даруючи тепло і світло. Проте зараз деякі міста, які раніше були сповнені життя, занепадають та поступово вмирають.    

      Сніг вкривав покинуті вулиці, мов біла савана, а мовчазні споруди з розбитими вікнами та іржавими трубами нагадують скелетів, які виринули з найжахливішого мороку. Там, де колись лунав гул машин і дзвін інструментів, тепер панує глибока, зловісна тиша. Лише іноді можна почути слабкий стогін вітру, що пробігає через порожні вулиці, немов голоси тих, хто більше ніколи не повернеться додому.    

     Однак найбільший страх викликає не тиша і не пустка, а люди, які принесли з собою хворобу, яка косить усіх без розбору невидимим клинком. Це лихо перетворює людей на монстрів, їхні тіла стають спотвореними, а розуми — затьмареними. Навіть найкращі вчені цих земель, які зазвичай готові прийняти будь-який виклик, не змогли знайти порятунку від цього жаху. Серед населення почали поширюватися чутки, що сама земля на півдні проклята, що темна сила пробудилася під льодом і тепер пожирає все живе.    

     Імперія не могла залишити ці землі напризволяще...  Я отримала наказ вирушити на Південь і розслідувати причини цієї жахливої хвороби, використовуючи свій дар зцілення. Для цієї місії я зібрала загін вірних солдатів, людей, готових пройти крізь пекло заради свого дому. Особливо я покладаюся на свого друга — інженера Артюра.    

      Артюр — справжній майстер механізмів і знавець таємниць давніх руїн, які досі покривають землі Півдня. Він володіє знаннями, які дозволяють розбиратися з механізмами, які були покинуті попередніми поколіннями, і виявив готовність супроводжувати мене в цій небезпечній місії.

    Уже восени 1581 року наш загін вирушив у дорогу. З кожним кроком ми все більше занурювалися в морозну темряву Півдня, залишаючи позаду безпечні міста імперії. Наш шлях лежав через зруйновані поселення, де ще проблискував слабкий вогник життя, і через місця, де мороз переплітався з магією, створюючи нові загрози. 

     Наш шлях поступово привів нас до стародавніх храмів, колись зведених на честь богів, які, за легендами, оберігали ці землі. Тепер ці храми, які колись були вишуканими й величними, здаються холодними, мовчазними статуями, які й досі стоять, захищаючи від невідомої загрози. Їхні стіни вкриті кригою, а колись потужні механізми, що керували магічними пристроями, зруйновані або знищені відповідно до імперського указу про заборону магії.      

      Виявилося що хвороба, яка почала поширюватися в цих землях, не просто випадкове явище. Ми зіткнулися з її жахливими наслідками: вулицями бродять спотворені створіння, які колись були людьми. Їхні тіла, спотворені жахливими мутаціями, стали бездушними машинами смерті, керованими лише інстинктом виживання і потребою вбивати все живе. Проте, в інфікованих розвинутий територіальний інстинкт. Вони безжально полюють на будь-кого, хто наважиться ступити на їхню територію, і несуть смерть з такою ж невблаганністю, як і мороз, який знищує все на своєму шляху.    

      У цьому хаосі ми відчайдушно шукали будь-яку підказку, яка допомогла б нам зрозуміти природу цих бід. Кожен день я втрачала людей... Гарних людей, синів імперії. Врешті-решт, нам з моїм другом вдалося знайти останній притулок живих — підземну лабораторію, заховану під руїнами одного з давніх храмів. Ця лабораторія стала останньою надією для кількох вчених, які залишилися живими, намагаючись з'ясувати причину епідемії та знайти спосіб її зупинити.    

      Згодом стало зрозуміло, що причиною хвороби є древній артефакт, захований у центрі покинутого міста під одним із найбільших храмів. Артефакт, створений багато століть тому, за нашими спостереженнями, мав стати джерелом великої магічної сили, але в наш час він став причиною жахів і руйнувань. Я усвідомила, що це не просто шматок стародавнього металу чи магічний кристал — це серце самої хвороби, джерело тієї сили, яка перетворює людей на монстрів.  

     Артюр, використовуючи свої знання інженерії, допоміг мені прокласти шлях через складну систему пасток і механізмів, які охороняли храм. Наше просування через підземелля стало випробуванням не тільки наших фізичних сил, але й для нашої сили волі. Весь цей час я відчувала, як темні сили намагаються підкорити мій розум, змусити мене бути їхньою маріонеткою. Вони нашіптували мені обіцянки, пропонуючи владу над життям і смертю, силу, яка зробить мене непереможною, силу яка піднесе мене над смертними й богами.

     Кожен крок, кожне рішення перетворювалися на внутрішню боротьбу між  спокусою, яку мені пропонували темні сили й обов'язком, який я мала перед імперією. Я відчувала, як темрява пробирається в мою душу, намагаючись зламати мою волю. Але навіть коли все здавалося втраченим, я трималася, пам'ятаючи про свою місію і про людей, життя яких залежать від моїх рішень.    

      Коли ми нарешті дісталися до артефакту, я зрозуміла, що його знищення потребує більше сил, ніж я розраховувала. Пітьма ставала все сильнішою, намагаючись зломити мене, пропонуючи безмежну владу в обмін на мою згоду прийняти її. 

      Наближаючись до центру храму, коли ми вже подолали катакомби, я відчула, як темрява почала проникати в мою душу, заглиблюючись все далі й далі. Це було не просто відчуття загрози — ця сила, що оточувала мене, намагалася посіяти в мені сумніви й спокусу, вишукуючи слабкі місця в моєму розумі та душі. Кожен крок до артефакту, кожен подих ставав важким випробуванням моєї сили волі.  

     Почалися видіння. Я бачила себе в ролі королеви або навіть, не побоюся цього слова — богині, могутньої істоти, здатної знищити своїх ворогів одним лише поглядом. Я бачила, як імперія процвітає під моїм правлінням, як я знищую ворогів і повертаю мир і спокій на землі, які зараз потерпають від жахів війни та епідемій. Я бачила поруч з собою свого коханого, обранця богині, якого я змогла б піднести над смертними... Але ці видіння були сповнені іншої,  глибшої пітьми — я відчувала, як моя доброта, співчуття та інші емоції поступово зникають, замінюючись холодною жорстокістю та розрахунком.    

       Переді мною постала непроста дилема: піддатися згубному впливу пітьми й отримати безмежну силу або залишитися вірною своїм принципам, навіть якщо це означало втратити єдиний шанс врятувати людей імперії у цих містах. Я розуміла, що цей вибір несе в собі наслідки, які можуть визначити долю не лише мене, але й усієї імперії.      

      Проте я не дозволила цій пітьмі перемогти мене. Я усвідомила що єдиним шляхом до перемоги над цією силою є використання тієї самої темної сили, яку я відкидала всі ці роки. Я знала, що використання забороненої магії — це не просто акт непокори, але й ризик зруйнувати саму себе, перетворити себе на тих, від кого я хочу захистити людей. Але у мене не було іншого вибору. Я почала творити темне закляття.      

       Кожен жест, кожне слово заклинання було для мене, мов удар кинджалом в самісіньке серце, але я продовжувала, попри біль, всупереч моїм бажанням не робити цього. Пітьма не бажала підкорятися мені, намагалася затопити мене, але я встала перед нею, непохитна, незламна. Моїм єдиним бажанням було знищити це зло раз і назавжди.  

  І нарешті, коли магічна сила досягла свого апогею, артефакт розсипався на уламки під натиском моєї волі. Прокляття, яке воно несло, зникло разом із ним, але його залишки не залишили мене чистою. Частина цієї пітьми залишилася в мені, ставши частиною того, ким я тепер є. Я зробила дещо жахливе, коли я озирнулась... всі солдати... Артюр... Всі були мертві. Я, сама не усвідомлюючи своїх дій, вбила їх, витягнула всю їхню силу та життя, щоб протистояти цій пітьмі.

     Але моя місія виконана, і я повертаюся до імперії, несучи в собі нову силу і нову тінь. Це тягар, який я буду нести далі, але я знаю, що більше ніколи не дозволю пітьмі захопити себе. Я буду використовувати її, щоб знищити тих, хто намагається нашкодити тим, кого я захищаю.

   З повагою, до Всеволодаря —  Семптембра