Зізнавайтеся, які моментики з Ваших книжок є найулюбленішими особисто для Вас, як авторів. Можливо це гумор, чи щось, що чіпляє Вас. Додавайте у коменти абзац з Вашою улюбленою цікавинкою, а в дужках назву твору.
Почну перша. Мої найулюбленіші моментики з гумором, які мені дуже подобаються:
1. "Ось на мою руду голову одягнули зимову шапку, наступна на черзі тепла куртка. Відчуття таке наче у дитячому садку знову, в молодшій групі. Вихователька намагається випхати на прогулянку, а ти так хочеш гуляти, що аж очима не бачиш… Але чемно стоїш, пускаючи носом бульбашки, і чекаєш доки тебе ще й взують, щоб порадувати її, що хочеш пісяти…" (Під одним дахом з Рудою)
2. "Можливо хтось з Вас скаже, що сама винна, адже перша почала. Ні не перша! Має бути якась сусідська повага, виховання, а звідки вони візьмуться у цього “Конана варвара”? Врешті-решт, я тендітна жінка. Не треба мене лякати до гикавки своїм виглядом і кошлатою бородою. Ми жінки істоти лякливі, можемо вгріти межи очей пательнею ненароком. І поклястися щиро дяді поліцейському, що невинні, а та косоокість у сусіда то від постійного руко@дства… І взагалі він мені в сусідський спадок вже таким дістався… А я до цього жодним чином не причетна і крапка!" (Будинок не для щастя)
3. - Ой, та я сьогодні не в голосі! - вмикаю сором’язливість.
- Вона заспіває! - з нотками наказу в голосі промовляє батько і легенько наступає на мою ногу під столом.
“Ну що ж! Як то кажуть, сам напросився! Ганьбитися по повній, то хоч з музикою!”
- Якщо всі дуже просять, то добре! - широко посміхаюся.
Прокашлялася, зайняла місце в центрі кімнати, увімкнула на телефоні інструментальну композицію. І почала… Почувши мій голос сусідський собака за вікном завив, домашній кіт Маркіз спросоння впав з підвіконня і забився під диван. Чесно… я старалася… старалася не попасти в жодну ноту, та гучно, як тільки дозволяли мої голосові зв’язки, тягнула тенор другої октави. Від мого ніжного та жіночого голоса не залишилося й сліду…
Марк скривився й почав прикладати ліве вухо до плеча. Око батька засіпалося. Оксана Михайлівна опинилася в кроці до того, щоб знепритомніти. І лише Сірку надворі моя пісня подобалася, бо він активно підвивав. (В кроці від кохання)
p.s. Коментів від одного автора необмежено.
Спробуємо?)
27 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиТрям, шановне панство! Для мене - це "перли" від Сайка(духа, що ділить тіло з одним з головних героїв).
Та ємоційно насичені моменти. Ті, котрі я сам писав з підкотившим до горла комком.
1: - Ти не дух - Лія напружилася, а шерсть на її загривку стала дибки. - Хто ти?
- Спробуй я тобі пояснити, красуне, і твій маленький мозок скипить уже на перших хвилинах - Сайк відверто знущався з лисиці, намагаючись довести її до сказу. Його ворожість до неї з часом не згасала, а здавалося навіть посилювалася. - А якщо я відмовлюся пояснити - що ти мені зробиш? Алана вкусиш? - сарказм лився рікою. Ще трохи, і його концентрація зможе змагатися за щільністю з концентрацією божевільної магії, що вже четвертий день вирувала зовні. Лисиця виглядала так, ніби готова кинутися й покусати Сайка, який усе не вгамовувався. - Ти не особливо ставила запитання, коли я за кілька годин перетворив кашу, що залишилася від мізків хлопця, назад у щось, що може функціонувати. З рештою його частин я виконав не меншу роботу. А тут! - Сайк підняв руку Алана, демонструючи лисиці мізинець. - О, боги! Пальчик полагодив! Краще б подякувала за те, що Алану не доводиться заново вчитися ходити й говорити!
Максим Дегтярьов, Супер!
Ще фрагментик з книги " Кохання для Талії" (ﾉ◕ヮ◕)ﾉ*:･ﾟ✧
Погляд янтарних очей зупинився на моєму обличчі та з цікавістю мене розглядав. Моє дихання стало рваним та переривистим. Він підійшов надто близько, порушуючи всі правила етикету. Така близькість бентежила мене та вводила у сильний дурман від почуттів.
— Леді, ви бажали мене бачити? – грубим голосом запитує, від чого на шкірі з'являються мурашки.
— Так лорде Вільгельм – ледь чутно відповідаю, вся моя сміливість зникла коли коханий підійшов до мене так близько.
— Причина повинна бути вагомою, раз ви пішли на такий крок – янтарні очі стали темними мов ніч, моє серце вже надто гучно билось, та я повинна була промовити для чого я його покликала.
— Вагома. Я бажаю вийти за вас заміж – на одному подиху відповідаю та стараюсь не втратити свідомість через хвилювання.
Погляд Тео розширюється, він явно не очікував такої відповіді від мене. Я й сама не очікувала що зможу наважитися, тільки вийти за іншого для мене рівноцінно смерті.
— Таліє, якщо це невдалий жарт, то так більше ніколи не жартуєте – зробивши крок впритул до мене промовляє, а я забуваю як дихати в цей момент.
Олівія Дейлі, Так і є)
Вітання, творча спільнота.
Я люблю деталі, тому намагаюся передати внутрішній стан через фізичні дії й відчуття, особливо через деталі, як-от реакція на запах і дотик, що підкреслює емоційний стан героїв. Моє завдання, як автора, занурити, втопити читача в конкретний момент з головою.
"...Двері безшумно зачинилися, залишивши мене на самоті. Принюхавшись до себе, я відчула кислуватий запах, яким просяк внутрішній комбінезон. Знімаючи одяг мені здавалося, що я досі відчуваю подих сп’янілого гвардійця. Від згадки про той сморід мене аж трусонуло. Оголене тіло покрилося мушками, статично піднявши волосяний покрив. Я переступила поріг душової кабіни та увімкнула подачу вологого пару. Дрібними краплинами покрилося тіло, волосся стало вологим та важким. Старанно втираю гель, щоб зняти з себе залишки поту, які перекочуються разом із брудом.
За кілька хвилин процес очищення було завершено. Я опустилася на піддон, огорнута слабким світлом, яке ледве проникало крізь парове скло. Обійнявши обома руками коліна, розглядала синювату шкіру ніг. Повз мене брудна вода повзла маленькими струмочками до стічної системи..." (Марс_шлях додому)
IRMA SKOTT, Можливо)
Шановні колеги та читачі, які просто забрели на вогника і вирішили залишити тут свій коментар, якщо ВИПАДКОВО, не побачу, бо кількість коментарів стрімко зростає, то приношу вибачення! Ваша активність тішить, а прагнення "нових фрагментиків Вашої творчості" лише зростає! Дякую Вам і чекаю на нові!
Я люблю, коли мої герої гиркаються, або встрягають у халепи :D
"Норовлива для Романовського":
Подумки попрощавшись із хоч якоюсь репутацією до кінця навчання в універі, розтягнула губи в усмішці та вихопила гроші.
— Добре.
— Ти забула додати «господарю».
— Добре… господарю, — вичавила слухняно.
Однак, тільки-но розвернулася та зробила перший крок до виконання, мене різко схопили за зап’ясток, тягнучи назад.
— А вклонитися, як і належить рабині? — мовив тихо Єгор, нахиляючись майже впритул.
Навіть не намагався стримати вдоволений вишкір!
— А в зад тебе не поцілувати? — ледь чутно прогарчала, втрачаючи терпіння.
— Я за будь-яку ініціативу, — підморгнув він.
Максим Дегтярьов, Дякую)
Ну, раз пішла така пʼянка… Ось ще фрагмент з книги «100 днів на острові»:
Віктор, з його молодістю і силою, ніби являв собою образ суші, пов'язаний із землею та сонцем, готовий до опору та боротьби. У той час, як істота, схожа на дівчину з блідим обличчям і волоссям, переплетеним маленькими черепашками, уособлювала собою могутність океану. Проте саме зараз її обличчя виражало страх. Вона безпорадно борсалася в повітрі, намагаючись уникнути смертельного удару. Ліана, наче змія, стискала її шию. І стиснувши молот міцніше, Віктор ударив по ліані. Дівчина звільнилася, впавши на землю. Слідом за нею на землю впала і ліана.
—- Що ти таке? - спитав Віктор.
Він був приголомшений цією зустріччю. Його голос звучав напружено, але в ньому звучала і нотка цікавості, і здивування перед цією загадковою істотою.
— А ти що таке? - несподівано запитало воно.
Ірина Скрипник, "Атвєточка" бомба, "а ти що таке", посміхнуло! Дякую!
Який суперовий блог, стільки цікавих книг взяла на замітку *_*
Тейлор Грін, ;-)
Книга «Знайдені»:
«Несподівано він почув як хвиля вдарила берег, повернув голову. В середині озера щось булькало від чого вода здіймалась хвилями, йшла в різні сторони. Руслан знайшов потрібну гілку та рвонув на себе. Знову розвернувся до озера та ойкнув. Він побачив голову з чорним волоссям.
Чорне волосся було по плечі, заліплювало обличчя. Голова опущена, дивився на землю. Хлопець взяв палицю міцно та ступив крок вперед. «Прямо як в фільмі жахів» - подумав Руслан, згадуючи жахи про дівчинку, яка вилізла з криниці. Не вистачало лише дзвоника.
Істота вийшла з води та рушила в сторону хлопця. Вона поволі почала піднімати праву руку, наче хотіла торкнутись Руслана. Від думки, що це створіння вхопить хлопця, йому стало огидно, він почав махати палицею перед собою.
Несподівано, істота підняла голову, хлопець одразу побачив абсолютно білі очі та зрозумів, що ціпеніє. Він з жахом зрозумів, що не може рухатись, щоб не робив, як не намагався.
Істота зробила ще один крок та вмить всміхнулася, відкрила рота, щоб закричати. Руслан не почув жодного звуку, але в вухах так затріщало, що він захотів закричати, але не міг.
Істота блискавично кинулась вперед та опинившись біля Руслана..»
Євгеній Шульженко, Супер! Дякую!
Спробуємо.. книга «Знайдені», глава XIX
«Знову спалах. Вони побачили, як щось підіймалось з криниці, але темрява накрила все собою. Діти тихо занили, розуміючи, що там відбувається щось жахливе. Знову спалах. Діма міг присягнутись, що бачив чиюсь голову, що виглядала з криниці. Знову темрява.
Несподівано, друзі почули зі сторони дитячого майданчику тріск, схожий на клацання пальців один до одного. Та одразу зрозуміли, що це зовсім інше. Щось, що вилізло з криниці, напевно встало, від чого його кістки тріщали або просто ламались. Ліза не витримала та закричала, в паніці кинулась за дерево. Діма спробував зупинити її, але сам втратив здатність рухатись. Аж раптом тишу розірвав низький хрипкий стогін»
Олександра Малінкова, Зараз організуємо)
Уривок із Маркуса:
——— Я не хочу, щоб ти вбивав, — сказав він. — Леон каже, що кожне життя безцінне. Кожен має право бути врятованим.
Після цього він опустив очі, а я підійшов до нього ближче. Слова, немов каміння, стояли в горлі. Я знову не знав, що робити. І я точно не хотів чути його слова:
—— Тільки я проклятий. Я маю померти, так казали ельфи. У нашому світі не повинно існувати такого чудовиська. Я — породження темряви, яке має бути знищено. Інакше нашому світу настане кінець.
——— Припини так говорити про себе! - Не витримав я. — Сам же кажеш, що кожне життя безцінне! То чому ти думаєш, що ти менш цінний за інших? Ти набагато людяніший за інших. Ти гідний кращого життя.
——— Хіба я маю право жити?
Ірина Скрипник, Самопожертва? Чи муки совісті? Дякую, було класно!
Доброго вечора! Для мене та моїх читачів завжди видавався неочікуваним ось такий момент в історії
"– Віл, раджу приготуватися! Час здійснити мою давню мрію і, до речі, а ти любиш літати? – посмішка на обличчі гонщика нагадувала лице шаленого вченого, який знайшов спосіб знищити світ, а емоції його брата були просто протилежними: страх, напруга та ще й чорні очі, які збільшилися майже вдвоє надали йому воістину жахливий вигляд.
– Тобто?! Ти що, зовсім здурів? Що значить ЛІТАТИ?! – хлопець загорланив так сильно, що переслідувачі наших юних друзів теж почули ці крики і зрозуміли план Сема.
– Негайно зупиніться! Будемо стріляти! Повторюємо! Негайно зупиніться! – Із усіх усюд було чутно низький голос, який лунав з гучномовців. На жаль, чи на радість, Сема вже було важко переконати, тому сталевий кінь під ним не повернув, ані направо, ані наліво, а з розгону пролетів увесь Повітряний Майдан (адже називався він саме так), розбивши на друзки скляні перила і вилетівши у прямому сенсі цього слова просто вперед, назустріч новим пригодам. "
Взято з Останнього Дня Землі
Вадим Булава, Які цікаві пригоди! Дякую, що поділилися і додали і від себе такий інтригуючий моментик!
Вітаю, яка класна ідея!
Ось один з моїх улюблених уривків :
«Але ж і дідусь із бабусею мали свою непросту історію.
Дід Іван був кацапом за місцем народження і справжнім хохлом за характером , красуня-бабуся - українкою .
Дід завжди казав , що хохла від українця дуже легко відрізнити. Бо українець живе в Україні , а хохол там , де йому вигідно. Тому і вважав себе справжнім українським хохлом, бо не міг уявити свого життя не в Україні.»
« Друге правило бійцівського клубу»
І ще один з книги « Центр мого всесвіту» :
Ревнощі підігрівають любощі. Поцілунки стають все спекотніше і все нижче…
Гарячий секс цілком замінює гарячий борщ, а список продуктів в смс-повідомленні цілком заміняють інтимні фотографії …
Анна Нікош, Я цілком "за", бо теж справжня українка. А от щодо ревнощів, якщо в стосунках і без цього гаряче, то може не треба підігрівати ще більше?) Та мої коменти виключно моя точка зору і ніяким чином не стосується Ваших історій! Дякую, дуже цікаві та водночас такі різні фрагментики!
О, я знаю! Оцей уривок чудове сюди підійде:
——— Жодна нормальна людина не прийде до мого лісу, не маючи за спиною власну армію! — закричав він.
Його голос був грубим і гучним, наче грім. Він різко кинувся вперед, намагаючись вдарити мене своєю величезною рукою. Але я вчасно ухилився від його удару, відчувши, як вітер від його замаху пронісся повз мене. Не втрачаючи жодної секунди, я направив на нього свій самопал, зосереджуючи всі свої сили на одному точному пострілі:
——— А хто тобі сказав, що я нормальний? Я ж притрушений!
Це із завтрашнього оновлення Вʼячеслава :)
Ірина Скрипник, Прикольне відчуття побачити уривочок першою, дякую, що поділилися! ❤️
Іще один уривочок)
”Раптом двери душової розчахнулися і він побачив на порозі геть голу незнайому жінку.
На якусь хвилину обоє отетеріли – Джон затис у пальцях рушник, який змією спустився йому до ніг, вирячивши очі на жінку, чиє тіло з переляку здалося йому одною величезною засмаглою плямою, і сама гостя – зайшовши з розсіяним, неуважним виглядом, вона, очевидно, ніяк не очікувала когось знайти у душі, тож очі ії і рот розкрилися, як на знаменитій картині Мунка.
Щоправда, вона ж і отямилася першою – прикрившись руками, зігнула сильні ноги і неначе ропуха, відстрибнула назад. Слідом за цим Джон почув ії голос – "Артур!", і не встиг подумати, що тут робить ще якійсь чоловік, як у душову, стукаючи по кафелю кігтями, влетів велетенський, чорний як пекло, данській дог, зупинившись у пів метрі від ошелешеного чоловіка. Зуби у його пащі були завбільшки з палець – і зважаючи, з яким погрозливим виглядом він іх шкірив, тихенько гиркаючи, були готові зімкнутися на Джоновій горлянці.
("Особисте життя Джона R."
https://booknet.ua/book/osobiste-zhittya-dzhona-r-b417283)
Олександра Малінкова, ))
Яка цікава ініціатива! Спробую-но і я)
"– У дитинстві я мріяв стати клоуном, – заявив Лассел.
Хейлі наморщила носа.
– А я думала – їх усі діти бояться,– сказала.
–Як можна їх боятися? – щиро здивувався Торн, пильно дивлячись крізь лобове скло.
–Н-ну...половина голивудських "зірок" у інтерв'ю каже, що їхньою дитячою фобією був саме клоун. Є в них щось... дволике.
–У кому – "зірках" чи клоуні?
– Овва, та звісно, у клоуні, –мугикнула Міллер, – він же розмальовує собі обличчя, еге ж? Добре, може й в "зірках," – що вони змовилися так казати заради певної дискредитації конкурентів з цирку.
– Ти сама-то що думаєш? Не ховаючись за "зірок"!
– Ні за кого я не ховаюсь! Просто... Та до чого тут взагалі клоуни? Я з ними у житті не зустрічалася! На дні народження я любила вбиратися героями мультфільмів.
– Га! Білосніжка? Чи Попелюшка?
– Ось і ні – краб Себастьян.
–Що? – натискаючи на гальма, Торн повернув до неї здивоване обличчя.
("Голе щастя" https://booknet.ua/book/gole-shchastya-b417290)
Dana N, Рада, що долучилися!
Ух, як класно! Не проти, якщо поділюся й своїми уривками?:)
«Справа пішла швидко. Стягнувши рану, яка була завтовшки з пів мізинця, відрізала залишки нитки та поклала закривавлену голку на клаптик тканини, яка одразу змінила свій колір. Потім намазала загоювальним кремом, який, на щастя, залишився після вчорашнього, та заходилася перев'язувати плече.
Після цього Максим добряче спітнів, а пити йому було як ніколи потрібно, адже втратив багато крові. Тож вже Давид витер якимсь рушничком товариша та напоїв його зі склянки, мов малу дитину, при цьому приговорюючи:
– Пий, хлопче, бо якщо помирати збиратимешся, то я сам тебе з могили дістану та розповідатиму всі історії, які вивчив напам'ять аж до втрати свідомості, зрозумів? – він виглядав суворо, але в душі, звісно, радів, що друг житиме.»
Віка Лукашук, Аж посміхнулася)
Мені багато чого подобається з того, що я написала. Боюсь, мені легше запросити вас на свою сторінку
Ірина Скрипник, Я не сумніваюся, що сподобається!
Улюблених моментів дуже багато, але процитую тут фрагмент з 12 розділу "Фотографія і мерзенні ґудзики" (книга "Пори року. Зникнення Зими").
— ... Вони любили б тебе в будь-якому випадку. Ти ж їхній син! І чому ти говориш, що не пишалися б? Ти... ― Діана закусила губу, не в змозі підібрати правильні слова. Вони відразу згасали, так і не сформувавшись до кінця.
― Що «я»?
Майк застібнув останній ґудзик.
Діана повернула до нього голову:
― Хороший. Хоча й хочеш здаватися крутим поганим хлопцем.
― О! То я ― хороший? ― У його примружених очах затанцювали всі бісики світу. ― Як цікаво... ― Він підступився, торкаючись твердим торсом Діаниної спини, а права рука опустилася на талію. ― Навіть після такого?
Аж ось Майк став швидко й грубо розстібати верхні ґудзики, явно не збираючись зупинятися.
Діана відскочила від нього, як ошпарена:
― Бовдур неотесаний! Ти чого твориш?!
Усе, вона забирає свої слова назад. Нічого він не хороший. І не подобається він їй ― ані крапельки краплини. Бісить!
― Я не хороший. Затям це. А ще ― не розслабляйся поруч зі мною.
Діана розсерджено пирхнула, стріляючи вогнем. Цей хлопець сам собі суперечить: то «розслабся», то «не розслабляйся». Дістав!
Ханна Трунова, ❤️
Вирішила поділитися ще одним фрагментом із книги ❤️ " Кохання для Талії"
( Надіюсь так можна ❤️)
— Талія? Донечко, скажи що це не правда. Що тобі просто не сподобався лорд Байрон – підходячи до мене промовляє, моє зізнання не на жарт вразило її.
— Правда. Я уже понад року у нього закохана. Від коли погляд янтарних очей зупинився на мені тоді на балу. Лиш погляду вистачило, щоб віддати йому своє серце. А голос, ох матінко, який у нього чудовий голос, я б слухала його годинами. Я кохаю у ньому все, те як довге волосся спадає йому на обличчя, а він один плавним рухом руки його поправляє. Те як він стоїть, сидить та навіть ходить, все прекрасно – поклавши руки на грудях кажу та знову пригадую ті прекрасні моменти, які вже до самої смерті буду берегти у серці.
— Ти збожеволіла? – грізно промовляє, я знала якою буде реакція, тому й мовчала. Тримала у секреті своє кохання та більше мовчати не стану.
— Я цілком здорова, а ще ви обіцяли батькові що мене заміж тільки за коханого – нагадую їй останні моменти з батьком, тоді ж й любий Дамрад дав таку обітницю. Надіюсь хоча б він підтримує моє рішення.
Олівія Дейлі, Прийде на згадку новий фрагментик, радо почитаю!)
Найулюбленіших немає, люблю увесь сюжет❤️ ну або ж їз настіііільки багато, що я й не перерахую)
Lina Dickson, Змиритися).
Я все не можу ніяк повернутися до своєї "замороженої" книги "Не такий". Спочатку хотіла один фінал, потім - інший. Зараз на думці вже третій варіант. Але "Не такий" колись обов'язково допишеться. А поки ось, шматочок з улюбленого:
"Це було схоже на запаморочення. Весь цей момент.
В п’яти метрах від лаштунків сидів в першому ряді мій батько. На сцені йшла презентація. З протилежного боку, за іншими лаштунками, стояв Кирило, який вів захід. А мені було байдуже.
Тому що я із жадібністю та якимось безумством стискав в руках своє руде сонце, заривався руками в її волосся, повністю руйнуючи її зачіску та й увесь офісний стиль, зминав її губи і досліджував язиком її зубки. А самому так хотілося прикусити ці губки ще сильніше, притиснути їхню хазяйку до стіни й дослідити все інше також.
Краєчком свідомості, що кудись улетіла, почув: «… презентацію ЗЕД департаменту проведе її новий директор Олег Борисович Кравченко…»
Я не знаю, як я зупинився. Не пам’ятаю, як розтиснув руки і випустив з них абсолютно очумілу Настю, злегка стряхнув її за плечі, повертаючи їй сфокусований погляд.
Не знаю як щодо неї, а мені вся ця презентація стала здаватися повною фігнею."
BravoOnMonday, Ух, гаряче). Неодмінно допишете, може просто саме зараз має втілитися в життя зовсім інша історія, розкривши перед читачами свій неймовірний світ! Дякую за те що поділилися шматочком свого світу фантазії!
Ой, і я хочу додати))
- Не бійся, мишеня, - хмикнув він, навіть не намагаючись називати мене якось по іншому. Негідник. - Так навіть веселіше! Невже ти думала, що поїдеш із такої вечірки одна і на таксі?
- Я все ще так думаю, - буркнула.
Дарій посміхається хитро і в одну мить підіймає мене за талію та садить на свого величезного залізного монстра, що вже гарчить. Я чіпляюся за сидіння так, що одразу стає боляче - немов мені виривають нігті. Високий, чорт! Поки він метушиться, я намагаюся зрозуміти, як мені злізти, але тільки ойкаю, коли він сідає попереду і прибирає підніжку. Одягає на себе мою сумку і, схопивши за зап'ястя, смикає на себе. Буквально змушує мене його обійняти, щоб триматися саме за Дарія, а не за сидіння мотоцикла.
- Обхопи мене міцніше, маленьке мишенятко.
- Другого шолома в тебе немає?
- Та в мене сьогодні й першого немає, - реготнув безтурботно цей гад. - Невже самій подобається бути такою правильною?
"Б'ємося об заклад, що ти мене кохаєш?"
Тома Глубокова, Який небезпечний типчик).
Привіт)
" Мейлін розгорнула записку та почала читати. «Ти все одно від нас не сховаєшся. Арман Г.» Дівчина здригнулася та підійшла до вікна. Вона обережно відсунула фіранку та визирнула. Хлопці продовжувала товпитися біля під'їзду. Мейлін присіла на ліжко та задумалася. Ця пригода не подобалась їй усе більше.
- Арман, так? – мовила вона, - гарне ім'я."
"Добра гра без правил"
Anrimoto, Супер!
Вітаю! Який цікавий блог) Мені одразу згадався цей момент.
"Чую кроки по сходах. Починаю метатися зі сторони в сторону. Двері на два замки зачинені, я перевірила.
Легкий стукіт. Серце калатає навиліт. Дивлюся в дзеркало на себе: очі палають, райдужки не видно. Як себе стримати й не відчинити, коли руки самі тягнуться?
— Еммері, відчиняй. Я бачив, як той пустоголовий висадив тебе за милю, — говорить змореним голосом.
Я мовчу й не дихаю майже.
— Еммі, сонечко, тут твоя сусідка Ванесса підглядає у вічко. Думаю, що вона буде точно не проти моєї компанії.
Не встигаю стримати сміх і видаю себе цим. Мені більше нічого не залишається, як впустити його до себе.
Відчиняю двері, містер Сміт стоїть, підпираючи раму дверей плечем. В руках шикарний букет. Квіти саме такі, як я люблю. Щось ніжне та легке."
"Солодка помста"
Іра Майська, Ойой, що ж то буде.... супер!
У мене досить багато улюблених моментів, але хочу виділити один. Коли з'являється інтрига.
1. " - А тобі точно треба зараз їхати? На годиннику 20:20, скоро Новий рік.
– Все буде добре, – швидше для себе, ніж для Юлі вимовила.
Машина вже була під гуртожитком. Завірюха вщухла. Дядько Петро намагався пожартувати про жіночий настрій. Побачивши суворий вираз на обличчі дівчини, замовк. Коли машина виїхала з міста, хмари відступили і на небі яскравим ліхтарем засяяв повний місяць. Місячне сяйво відбивалося від білої снігової ковдри і було видно, майже як вдень." ("Новорічні несподіванки". https://booknet.ua/reader/novorchn-nespodvanki-abo-yak-mnusi-peretvoryuyutsya-na-plyusi-b421108?c=4547900&p=1 )
2. "...Софія струшує головою, оглядається. Це що розіграш? Прихована камера? Онлайн-трансляція? Нікого не видно. Невже видіння? Чому їй відкрилось?
Жінка обходить руїни й бачить перед собою кам’яні надгробки. Могили вітають смутком полину, подекуди видно сліди якихось парнокопитних. Підходить до крайньої могили й знову переміщення в часі…" ("Давнє прокляття". https://booknet.ua/book/davn-proklyattya-b427709).
Ніка Цвітан, На початку чогось дивовижного, таємничого та незбагненого... круто.
Вітаю ❤️ Чудовий блог ❤️
На думку спадає одразу ж цей момент " Кохання для Талії"
—Дамрад, твоя племінниця стає все красивішою. Скоро від наречених не буде відбою – дивлячись мені в очі прославляє, а я, щоб не втратити свідомість від його слів, починаю швиденько махати віялом.
— Ох Тео, цього моменту я найбільше боюсь. У нас ще є рік, щоб я зміг змиритися, що моя маленька чарівна племінниця виросла – з любов'ю відповідає дядько, а я не уявляю як йому сказати що нареченого я вже вибрала.
Після смерті батька, Дамрад обіцяв мені що я вийду заміж за коханого. Тож надіюсь він спокійно сприйме, що коханий це його давній знайомий.
— Я б сам не зміг відпустити таку красуню. Тобі варто збільшити охорону, її врода буде зводити з розуму усіх, на кого глянуть блакитні очі – від його голосу та слів, я розпливаюсь в усмішці, щоб не впасти хапаюсь за руку дядька.
Не вже я справді йому не байдужа? Не вже у янтарних очах є хоч крапля симпатії до мене?
Ох, як би ж то я змогла запитати. Та це не можливо, мені й заговорити на одинці не дозволено. Єдине що у мене є, це то що можу любуватись ним та у думках малювати красиву історію нашого неземного кохання.
Олівія Дейлі, Вам дякую, що поділилися тим що чіпляє)
Дуже цікава ідея. Треба подумати, що такого є у моїх книгах)❤️
Лада Короп, Супер, чекатиму)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати