Хто така Алісія Вілкерс?

Привітики, привітики!

Вже п'ять глав “Фанатки” Ітан та Алісія не розуміють чому доля звела їх))) Сподіваюся ви вже помітили багато маленьких загадок, які будуть розкриватися упродовж всієї історії. 

А поки, я хочу познайомити вас з Алісією Вілкерс

Вік: 22

Колір очей: голубі

Колір волосся: блондинка

Зріст: 158 см

Вага: худа як тріска (так каже моя бабця)

Професія: невідомо

Батьки: загинули (чому? де? коли?)

Родичі: прибацаний не рідний брат Гаррі

Найкраща подруга: Кері

Перше кохання: Ітан Кейн

Айдол: Ітан Кейн

У вільний час: передивляється ютуб та ТікТок Ітана Кейна

В юності мріяла: стати дружиною Ітана Кейна

Ось саме вона у тій самій спальні (іф ю ноу, ю ноу) 

Фанатка

Чекає вас на Букнет!  

Безкоштовно, ексклюзивно

— Алісіє, ти не ображайся, але ти мене за сьогодні вже заї…

— Просто висади мене біля метро! — обриваю його, не бажаючи слухати ці образи. Мені від Гаррі вистачає неприємних фразочок. 

— Ми вже це проходили. Кажи адресу, бо відвезу тебе до відділку поліції!

— Вези, — кажу втомлено. 

Ніс починає свербіти від бажання розревітися. Не розумію навіщо він приїхав. Не розумію чого він пристав до мене. Вперше в житті відчуваю ненависть до свого кумира, до людини яку я, можливо помилково, але кохаю. 

Тіло починає тремтіти від холоду та напруги. Стискаю пальцями ремінь безпеки не знаючи куди діти руки. Просто хочу, щоб від мене відстали. 

Роблю глибокий вдих і видих. Зосереджуюсь на своїх відчуттях, роблю усе як мені казав терапевт, після того випадку з Кері, коли в мене почались панічні атаки. 

— Вибач, — чую тихий голос Ітана.

Краєчком ока дивлюся на нього, і розумію що вигляд він має не кращий. Речі його не такі мокрі як мої, але видно, що він втомився. І це я зараз не про вечір, а про життя в цілому. 

— Це ти вибач, — кажу так же тихо. — Я не хотіла доставляти тобі стільки неприємностей. Як я вже казала, я більше не буду…

— Все ок, — перебиває Ітан. Хоче ще щось сказати, я це бачу, але не наважується. Стискає руль до неприємного скреготу, дивиться на дорогу, хоча думки його десь далеко. — Слухай, — нарешті вимовляє невпевнено, — я не знаю чого ти не хочеш їхати додому, але возитися з тобою я дійсно втомився. Що скажеш, якщо ми на сьогодні закінчимо з пригодами?

— Я тільки за, — відповідаю, не до кінця розуміючи про що саме йде мова.

— Супер. Тоді поїхали. І ще одне, пообіцяй не продавати мою футболку в інтернеті. 

— Є-є-є-є… добре, яку футболку? — знов відчуваю себе тупою білявкою.

— Яку я тобі дам вдома.

— Вдома? — відчуваю що голос мій сів від здивування.

— Так, моя футболка, в мене вдома.

— А-а-а-а, — посміхаюсь фальшиво…

Ой-йой… він серйозно везе мене до себе?! 

Книга буде безкоштовною, тому сподіваюся на вашу підтримку!

Всім цьом!