Після тривалої перерви я вирішила повернутися яскраво. Запрошую всіх до своєї дуже гарячої новинки "Не дозволяй йому".

АНОТАЦІЯ:

Нас познайомила арка. Міцно зв'язала наші долі, а потім виплюнула під самісіньку зливу.

Артур: Вона належить іншому й дозволяє йому занадто багато. Все. Навіть більше. Мені ж лишається тільки змиритись і чекати, коли її чоловік перетне межу. Тоді я зможу вирвати Соню з пекла, в якому вона живе та зробити своєю.

Софія: Борис зробив все, щоб перетворити моє життя на покірне існування. Повільно, але монотонно він прищеплював мені почуття провини й знищував мою самооцінку. Поступово та цілеспрямовано звів нанівець моє спілкування з рідними та друзями, зробив своєю покірною лялькою, щоб втілювати найбрудніші хворі бажання. І найстрашніше те, що я вважала це нормальним життям.

УРИВКИ ДЛЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯ:

"Впевнено натискаю на кнопку дзвінка.
— Кет, ти знову щось забула? — чую з-за дверей перед тим, як вони відчиняються. — Софія?
Здивований погляд, спрямований прямо в очі. Ті самі, які, присягаюсь, абсолютно ненавмисно витріщаються на тонкі боксери. Точніше на те, що вимальовується під ними.
— Хто така Кет? — питаю навіщось, несвідомо роблячи крок всередину.
— Моя бабуся, — відповідає Артур.
І я геть не розумію, що роблю, а за спиною вже зачиняються двері..."

***

– Не треба мене проводжати, я сама знайду вихід.
Мене осяює здогадка на рахунок того, чому вона так опирається. Ця підозра дуже неприємна.
– Ти йдеш до Бориса? — впиваюсь очима у сріблястий метал її погляду.
Легка іронічна посмішка ледь здіймає кутики її губ. Софія нахиляється до мого вуха та стиха шепоче:
– Бувай, Артуре. Ще раз дякую за неперевершений вечір і те, що захистив.
Вона ковзає губами по моїй щоці, а мені не залишається нічого, крім як відпустити її у прохолоду ночі. Двері стукають і наступає повна тиша. Підходжу до вікна, що виходить до арки. Просто хочу отримати підтвердження своїх здогадок.
За кілька хвилин тендітна постать виходить з арки та, цокаючи шпильками на весь двір, прямує до одного з під'їздів.

***

Я стовідсотково впевнена, що це погано закінчиться, але я не можу опиратися. Артур - це для мене єдина можливість почуватися справжньою жінкою. Цікавою, потрібною, бажаною... Борис вб'є нас обох. Розчленує і заховає так, що не знайде жодна собака. Та доки цього не сталося, я хочу відчувати себе по-справжньому живою.