Книга "Поза канонами буття"

 Чорна металева маска закриває все обличчя, навіть у вирізах для очей  вбачається лише темний морок,  невідомі золоті  візерунки таємничо виблискують на аксесуарі, простягаючись  від лоба до щік. Довгий сюртук з капюшоном та шкіряні рукавиці приховують кожен сантиметр тіла, Навіть шарф-крават пов’язаний таким чином, що не видно бодай тонкої смужки шиї. Несподівано, на моїх очах третій перстень вказівного пальця лівої руки, повільно виріс у маленький кинджал.

- Тихіше, - мовив пошепки, показавши знак тиші, прикладаючи холодну зборою до металевих губ. - Якщо хочеш зберегти своє життя, - додав глузливо.

 Повільно відчинила двері й опинилася в маленькій, брудній кімнаті з обшарпаними стінами й чорними від шару пилу настільними, підлоговими канделябрами.  Темне, довге павутиння, що висіло шматтям повсюди, слугувало замість екстравагантних прикрас, що надавали фінальний штрих невимовній атмосфері. В центрі стояли старезні меблі: залитий свічним воском столик з канделябром, софа та  два   стільці навпроти один одного, в одному з яких сиділа людська дівчина й сховавши в долонях лице, голосно заливалася слізьми.

Ошатність кімнати, що конкурувала із забутою всіма на багато років комірчиною, навіть у завзятого оптиміста, могла б викликати суїцидальні нахили.  Не говорячи вже, про молодих вразливих дівиць, що чітко уявляли свою незавидну, подальшу долю в холодних стінах палацу.