Вітаю, любі!!!

Колекціонера оновлено.

Уривок!

— Кохана, — звертається Віктор до дружини, — ідіть з Кароліною до машини, а я зараз наздожену вас.

Я бачу, як Марина одразу вся насторожилася. Великими очима зиркає, то на чоловіка, то на його товариша.

— Не повбивайте, тут один одного! — суворо наказує жінка, і кличе мене зі собою.

За кілька хвилин ми опиняємося на вулиці. Де досить прохолодно, я здригнувшись, обіймаю себе руками.

— Кароліно, — лагідно звертається до мене Марина. — Я знаю, що ти не віриш Віктору, та й, мабуть, мені... Я частково розумію тебе. — вона ніяковіє, але продовжує. — Ситуація в якій ти опинилася, і справді складна. Я не раз уявляла себе на твоєму місці... Чесно я не знаю, якби жила. — дружина дядька зітхає, та додає. — Я не хочу тебе жаліти, чи ще щось в цьому роді... І вантажити також не маю наміру. Це твоє життя, і як бути вирішувати тобі. Але, Кароліно, пам’ятай, — ми хочемо спілкуватися з тобою, навіть якщо ти вирішиш нічого не чіпати, і залишити все матері. Це твоє життя, твоє право, твій вибір. — красива жінка поруч важко зітхає. — Напевно, якщо ти приймеш рішення не спілкуватися з нами, ми приймемо твій вибір, хоч якби важко не було. Я ж бачу, як Віктор мучить себе постійними докорами... — Марина зітхає, і після короткої паузи здавлено мовить. — Одним словом, Кароліно, ти подумай. Ми в будь-якому випадку чекатимемо на твоє рішення. — Раптом Марина посміхається та заявляє. — Я ледь не забула... У Віка в цю суботу день народження... Ми святкуватимемо його у ресторані, «Прованс». — жінка знову витримує незручну паузу, а по ній не впевнено додає. — Віктор був би щасливим, якби ти приєдналася. — Я бачу як Марина нервує. Напевно знаючи моє ставлення до них, не хоче давити на мене. Витримавши ще одну паузу таки додає. — Я завтра пришлю тобі запрошення, а ти вже вирішиш, як бути.

— А цей теж буде? — киваю головою у бік будинку.

— Якщо зараз не натовчуть один одному морди, то буде. — зітхає Марина...

Читати тут ...

Приємного читання!!!