Вчора Артур рятував мене від негідника і я розумію, що сьогодні не уникнути розмови.

- Я сильно злякався за тебе, - голос його на диво ніжний. - Думав, що з тобою щось трапиться. Не знаю, щоб я тоді з ним зробив.

Він протягує руку і торкається пальцями моєї щоки. Затамовую подих, не рухаюсь.

- Ти й так гарно його провчив, - хмикаю. - Дякую, що послухав.

- Ти моя, Наталі, і я захищатиму тебе постійно. Навіть якщо ти будеш пручатись.

- Я шкодую, що не послухала тебе і продовжила спілкування з ним.

Насправді так соромно, що попалась в тенета пройдисвіта. Наче мале дурне дівчисько. Навіть зараз в очі Артуру не дивлюсь, бо знаю, що сама винна.

- Чому ти пішла з ним туди? - він гладить долонею мою руку і зупиняється на пальцях, стискає їх.

Як приємно, коли тебе торкається кохана людина.

- Я не знаю, - зітхаю, відвертаю голову. - Розуміла, що не варто йти до майже незнайомої людини, але все одно пішла. Він був такий ввічливий і привітний. Навіть в голову б не прийшло, що він може бути інший.

- Різні покидьки на все здатні, лиш би залізти у трусики дівчині, - його тон суворішає і я знову дивлюсь на нього.

Артур свердлить мене докірливим поглядом, але в голос не висловлює звинувачень.

https://booknet.ua/reader/natal-ne-kohana-narechena-b426240?c=4605377&p=0