Вітаю, мої любі читачі!)

Це резонне запитання виникає в кожного, хто починає читати цю книжку, одну з найромантичніших серед моїх історій) Але відповідь знаходиться лише під кінець) Попри це книжка дуже цікава, а головний герой без перебільшення просто шикарний чоловік) Тож потіште себе!

Все почалося з весілля

ФРАГМЕНТ

Вночі ліс не здавався настільки вже привабливим, тому Лія квапливо відкрила замок, заскочила всередину та швиденько замкнула за собою двері на ключ. Увімкнула світло, опустила в передпокої жалюзі й лише тоді вирушила шукати спальню. В цю хвилину Лію найбільше цікавила ліжко.

Потрібна кімната знайшлася на другому поверсі — простора та мінімалістична. Двоспальне ліжко з ортопедичним матрацом, шафа-купе на всю стіну, тумбочка з правого боку чималенького ложа, торшер та плоский телевізор на стіні. На підлозі — килимове покриття на тон або два темніше за стіни. А на вікнах — ті ж жалюзі, які Лія негайно закрила.

Складалося враження, що або господарі спеціально обставляли кімнату заради невідомих безликих мешканців і тому особливо не морочилися, або господар будинку — чоловік, у якого до інтер'єру лише одна вимога — зручно виспатися.

Проте Лію все це не хвилювало. Жити їй тут усього декілька днів. Головне, що ліжко в наявності, і виглядає досить зручним. На ньому точно не економили. А ще Лія виявила двері, що вели до санвузла. Там стояла досить простора ванна, душова кабінка, унітаз і пральна машинка. Поруч з дзеркалом висіли шафка та фен.

Раптом захотілося прийняти ванну, але Лія боялася заснути прямо в ній. Тому вона вирішила обійтися душем і включила бойлер. Принесла з передпокою дорожню сумку і повісила в шафу привезене, щоб розпрямилося. Там же знайшлося все необхідне, щоб перестелити постіль. Гидливість не дозволяла Лії лягти в ліжко, де білизну міняли невідомо коли.

Лія роззулась, прихопила капці, рушник, дорожні пакування гелю і шампуню, піжаму, і попрямувала до ванної кімнати. Задоволено зітхнула, коли тіло приголубила гаряча вода. Лія надавала перевагу трохи прохолоднішій, але зараз їй хотілося якомога більше тепла. Тільки тепер Лія зрозуміла, що змерзла, поки поверталася з санаторію. Навіть ступні немов голочками закололо від того, що миттєво розширилися капіляри. Лія підставила обличчя струменям і ретельно вимила, а потім прополоскала волосся. Якби вона приймала душ вдома, то скористалася б спеціальною маскою, але Лія забула її, збираючись похапцем. Вона намилила тіло гелем...

Саме в цей момент дверцята душа відсунула невидима рука. В отворі виникла висока, точно чоловіча постать.

Паралізована страхом, Лія відкрила рота, але закричати не змогла. Вона відкинула передпліччям волосся з обличчя, прикрила долонями, що змогла, і покліпала, щоб навести різкість. Вдалося не одразу.

— Лія?

Варто було пролунати її імені, що луною відбилося від поверхонь в чималенькому приміщенні, і сумніви, що саме ця людина їй привиділася, негайно розвіялися.

— Що... Що ви тут робите? Як ви увійшли? — Після короткої паузи Лія додала вже тихіше: — Ви... хто?

Злодій, насильник, маніяк... Вона ж з ним танцювала. Цілувалася!

Кавові очі повернулися до її обличчя. Хіба вона могла заборонити себе розглядати?

Лія спробувала уявити, як виглядає. Волосся висить бурульками. Ноги — не поголені. Вона тому й вбралася в штани, а бритву взяла з собою. Тіло — не першої свіжості. Їй давно вже не вісімнадцять і навіть не двадцять п'ять. Обличчя... Ех! Красуня, нічого не скажеш.

Про що вона думає? Їй би краще відповіді отримати.

— Лія, що за дивні питання? З тобою все гаразд?

Коли вона перед ним у такому вигляді? Однозначно — ні.

— Стане гаразд, як тільки ви підете. Дверцята засунути не плануєте?

— Звичайно, — Іван закрив кабінку, але за напівпрозорою перегородкою виднівся його силует. Лія швиденько змила з себе піну та закрила кран. Дідько, їй же потрібен рушник! Чому ж він не виходить хоча б до спальні? — Я думав, що ти зупинилася в санаторії.

— Вирішили цю версію перевірити? — Лія роздратовано, але ледь-ледь відсунула дверцята, зазирнула в щілину одним оком. Її то лихоманило, то кидало в жар. І, здається, вже не від страху. Ґвалтівники так не поводяться. І на лікарські конференції не реєструються. Що з перерахованого залишається? Зараз вона прикриється й почне міркувати краще. — Рушник мені краще подайте. Він — на пральній машинці.

Іван простягнув рушника, але цього раз на Лію не дивився. Вже все побачив, чи вирішив, що споглядати особливо немає на що? Взагалі-то, груди у неї нічого. І стегна. Колишньому чоловікові вони досі подобаються. Ну, або він збрехав, що цілком можливо. Однак, з іншого боку, на смак і колір...

«Ліє, у тебе чужий чоловік за дверцятами кабінки. Торт на брудершафт, звичайно, зближує, але не настільки ж».

— Звички переслідувати жінок у мене немає. Не знаю тільки, потішив цим чи розчарував. — «Жартівник знайшовся». Лія фиркнула, і доволі голосно. У відповідь почувся тихий сміх. Весело йому! Зараз вона як вийде... Дідько, їй же ще одягатися. А піжама на все тій же ж пральній машинці. — Звідки у тебе ключ від цього будинку?

— Ти краще скажи, як сам сюди увійшов? Я залишила ключа в замку.

— Ми знову на «ти»? Чудова новина.

— Ти не відповів.

— Увійшов через задні двері.

— Тут є задні двері? Ти їх виламав? Навіщо?

— Ого! Та ти справжня майстриня — ставити запитання.

— Викладач повинен вміти... — Навіщо вона йому це розповідає? — Мені потрібно вдягтися. Вийди. Будь ласка.

— Нічого я не виламував. Ще лагодити потім. У мене є ключ.

— Звідки? — здивувалася Лія. Але тут її відвідала несподівана думка. — Тебе теж тут поселили? На час конференції.

Невже малолітня рієлторка щось наплутала? І що тепер робити?

— Ніхто мене не селив. Я сам оселився.

— Яким чином, цікаво?

— Звичайним. — Лія почула, як рипнули двері. Виходить? — Я купив цей будинок два роки тому.

Після цих слів двері стукнули, але Лія не одразу вийшла з душової кабінки — переварювала неочікувану інформацію.

* * *

Книжка "Чого бажає Дарина? Епізоди на межі фолу" вже продається. Тож маєте змогу залишити її в бібліотеці.

Приємного дня!

Софія