Я думаю, після сьогоднішньої опівнічної глави від Ілліріки ви будете плакати зі мною.

Більшість людей навіть не замислюються про те, що без кінця ходять по колу. Звична поведінка, звичний підхід до вирішення проблем.

Стосунки в Ліри та Славка складні, але найскладніше в них те, що нічого не змінюється, поки вони діють так, як звикли діяти. Ліра ревнує і замовчує, а Святослав занадто сильно довіряє друзям та не до кінця усвідомлює власні бажання.

І звідки ж в них обох ця жага догоджати іншим? Робити щось навіть на шкоду собі, аби люди не дай Боже не сказали про них щось погане.

Бути у владі чужих думок, вражень та стереотипів дуже небезпечно. Так можна раз і назавжди втратити себе чи ще гірше: ніколи навіть не замислитись про те, що цей пошук дуже важливий.

Всі ми певною мірою ходимо по колу: в стосунках, в родині, в професійній сфері, в дружбі. Якщо людині це подобається, питань немає. Якщо ж життя здається порожнім та нещасним, коло варто розірвати.

Нема гарантій, що за його межами все буде ідеально. Та яка різниця? Якщо в тій точці, де ти зараз, тобі погано?

Травмуючий досвід в кожної людини свій. І тобі обирати носитися з ним без кінця та жаліти себе чи прожити негативні емоцій, відпустити їх і піти далі.

Що обираєш ти?

Опівночі тут https://booknet.ua/book/obirayu-sebe-b425939

Обіймаю, ваша Лоре Лея