Що ж я бачу? Моя наречена заходить у готель з якимсь молодиком, тримаючись з ним за руки. Як швидко вона знайшла мені заміну. Неприємне відчуття.

- Гарно тут проводиш час? - спускаюсь сходами і прямую до неї. Кидаю погляди на хлопця і мені хочеться його прибити.

- Непогано, - відповідає сухо.

Вона дивиться на мене впевнено, гордо піднявши підборіддя. Готується до сварки, бачу виклик в її очах. Кривлю губи.

Я не збираюсь на неї кричати, не маю права. Вона ж кинула мене, але я не згоден з її рішенням.

- Я приїхав з тобою поговорити, - опиняюсь дуже близько і ледь стримуюсь, щоб не обійняти.

Наталі відходить вбік, намагається тримати між нами дистанцію. Добре, що хоч не тулиться до свого нового знайомого.

- Я не хочу ні бачити тебе, ні говорити з тобою, - відрізує, бачу, що сердиться. - Я вже все вирішила і змінювати думку не буду.

- Це все твої здогадки, - ричу. - Нам немає причини розлучатись.

- Це ти так вважаєш, - вона поспішає до сходів, уникає мого погляду. - Ти так нічого і не зрозумів, Артуре, - а потім вона дивиться на молодика і посміхається йому. - Бувай, Дімо. Зустрінемось завтра.

А мене аж трясе від цієї ситуації.

- Наталі, - кидаюсь до неї, а вона витягує перед собою руки і я зупиняюсь.

- Не підходь до мене.

https://booknet.ua/reader/natal-ne-kohana-narechena-b426240?c=4605377&p=1